паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Кох Ганс

КОХ (Koch) Ганс (7.07.1894, Львів — 9.04.1959, Мюнхен, Німеччина) — німецький історик, поет, перекладач, літературознавець, теолог, суспільно-політичний діяч, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1949). Професор університетів у Кенігсберзі, Бреслау, Відні, Мюнхені. 1937–40 директор інститутів Східної Європи в Бреслау, 1952 у Мюнхені, дослідник історії Східної Європи, зокрема церкви і протестантизму. Відстоював історичну самобутність і право на самостійність українського народу. 1918–20 як сотник генерального штабу Української галицької армії (УГА) брав участь в українських визвольних змаганнях. З 1929 доцент Віденського університету, викладав історію церкви, виступав з доповідями про Україну та на теми релігії у Східній Європі. Під час другої світової війни як офіцер німецької армії і експерт причетний до розв’язання питань німецько-українських взаємин. 1939–1940 як член німецької репатріаційної комісії сприяв еміграції громадян Західної України із окупованого радянською армією краю за кордон. 1952–54 засновник і голова Українсько-німецького товариства ім.Гердера (Мюнхен), з 1954 його почесний член. Автор праць на релігійну тематику [“Ортодоксально-автокефальна церква України” (журн. “Osteuropa” — “Східна Європа”, 1928), “Byzanz, Ochrid und Kiew 987–1037” (журн. “Kyrios”, 1938), “Теорія Третього Риму в історії відновленого Московського Патріархату 1917–1952” (1953), “Ukraine und Protestantismus” — “Україна і протестантизм” (1954) та ін.]. Уклав велику репрезентативну антологію української поезії “Українська лірика” (1840–1940) (Вісбаден, 1955), в яку увійшли переклади поетичних творів понад 50 українських письменників за сто років від Котляревського до поетів 20–40-х років в еміграції (Є.Маланюка, Я.Дригинича, М.Чирського та ін.). Появі цієї на європейському рівні виданої антології сприяли “Фонд уркаїнської культури” та Німецько-українське товариство ім.Гердера в Мюнхені. Переклади кожного з поетів супроводить грунтовна біографічна довідка К. та коментарі-примітки з багатим джерельним апаратом, що надає антології наукової ваги.

Шевченко представлений найбільшим числом поезій (27), серед яких “Думи мої, думи мої”, “Мені однаково”, “Минають дні, минають ночі”, “Ой три шляхи широкії”, “Якось-то йдучи уночі”, “Подражаніє 11 псалму”, “Понад полем іде”, “Чума”, “Заповіт”, “Пророк”, “Світе ясний! Світе тихий!”, “У перетику ходила” та ін. Як зазначає К. у передмові, переклади виконано вільним стилем, тобто автор допускає розумну свободу поетичного мислення, не порушуючи при цьому змістової, стилістичної та структурної специфіки оригіналу. Довільними є заголовки віршів, але для орієнтації К. наводить українську транскрипцію першого рядка кожного вірша. Дані К. назви перекладам віршів Шевченка інколи свідчать про його власне розуміння внутрішньої суті твору. К. надає перевагу інтимній ліриці поета, віршам релігійного та баладного характеру. Виконані майстерно, з поетичним хистом, вони увійшли поряд із перекладами Юлії Віргінії, Е.Вайнерта, А.Курелли в золотий фонд німецької шевченкіани. У вступному слові до перекладів К. накреслює розвиток Шевченка-поета, який від ранніх романтичних творів еволюціонує до національно-визвольної проблематики з яскраво вираженими ідеалами свободи і незалежності України. Переклади К. були авторитетним джерелом для багатьох пізніших публікацій і передруків в Західній Європі та Америці (Taras Shevchenko. Poems. Poesies. Gedichte. — Мюнхен, 1961 (8 віршів); Тарас Шевченко. Твори. Т.ХІІ. — Чікаго, 1963 (4 вірші); Taras Ševčenko. Sein Leben und sein Werk. (Тарас Шевченко. Його життя і його твори). — Вісбаден, 1965 (9 віршів).


Література:

Бібліографію і повний список праць Г.Коха див. видання: Jahrbűcher fűr Geschichte Osteuropas. — VII, 2. — 1959.

Ярослава Погребенник

Абдальазіз Малек



АБДАЛЬАЗІЗ Малек (4.10.1921, м.Танта) — єгипетська арабська поетеса. Закінчила 1943 літературний факультет Каїрського університету. Зб.: “Пісні юності” (Каїр, 1959), в якій вміщено переклад “Заповіту” Шевченка, здійсненого 1958, “Сказав вечір” (1967). Виступала з критичними статтями. Зв’язана з прогресистськими колами, брала участь в Конференції письменників Азії і Африки. Була редактором журналу “Аш-Шарк” (“Схід”), що висвітлював життя в СРСР. Член редколегії журналу “Адаб ва накд” (“Література і критика”) з 1984.

Юрій Кочубей

Войнич Етель Ліліан

ВОЙНИЧ (Voynich; дівоче прізв. — Буль) Етель Ліліан (11.05.1864, м. Корк, Ірландія — 28.07.1960, Нью-Йорк) — англійська письменниця. Донька англійського математика Дж. Буля. Закінчила 1885 Берлінську консерваторію. Дружба з революційними емігрантами, зокрема С. Степняком-Кравчинським та Ф. Волковським, одруження з польським революціонером В.Войничем сприяли тому, що вона активно включилась у визвольний рух. У 1887–89 жила в Росії. Літературну діяльність почала перекладами творів М.Гоголя, В.Гаршина, М.Салтикова-Щедріна та інших російських письменників. Авторка романів «Гедзь» (перший український переклад — 1929), «Джек Реймонд» (1901), «Олівія Летам» (1904), «Перервана дружба»(1910), «Скинь взуття своє» (1945). 1895 приїздила до Львова (у справі перевезення нелегальної літератури до Росії), де познайомилася з І.Франком та М.Павликом (з яким кореспондувала вже раніше). Була добре обізнана з діяльністю М.Драгоманова. Опанувавши українську мову, на початку 90-х рр. почала перекладати укаїнські народні пісні («Ой горе тій чайці» та інші), поезії Шевченка. Серед англомовних інтерпретаторів Шевченка В. поруч з В.Річ — найвизначніша літературна постать, найобдарованіша поетично й музично. 1911 в Лондоні вийшла збірка Шевченкових поезій «Шість ліричних віршів», що включала «Заповіт», «Мені однаково, чи буду», «Минають дні, минають ночі», «Косар», «Минули літа молодії» (під назвою «Зима»), «Зоре моя вечірняя» (пролог до поеми «Княжна»). Кращі серед її перекладів — «Заповіт» (найдосконаліший з усіх дотепер відомих двадцяти двох англомовних тлумачень), «Зоре моя вечірняя», «Мені однаково, чи буду». Безмежна щирість цих поезій проривається через її переклад. В. зберегла багатство змісту й своєрідність стилю першотворів: прийом перенесення, повтори, мелодійність внутрішніх рим, риторичні звертання. Найслабше перекладено вірш «Косар»: в англійському тексті домінує мотив жаху. Переклади В. дотепер часто передруковуються, що засвідчує їхню художньо-естетичну вартість. У книжці, куди включено також «Пісню про купця Калашникова» М.Лермонтова, вміщено написані В. передмову та нарис життя і творчості Шевченка. У нарисі англійська письменниця відзначає владну музику Шевченкових творів, розглядає його як світового лірика, як борця-волелюба, звертає увагу на умови життя українського поета, наводить уривки з його листів і повісті «Художник». Текст засвідчує, одначе, недостатню поінформованість В. (помилкове твердження про повний занепад таланту Шевченка після заслання; плутанина в датуванні творів тощо). В. присвятили вірші М.Тарновський, Л.Костенко. М.Олійник змалював письменницю в трилогії «Пролог». 1981 на Київській кіностудії художніх фільмів імені О.П.Довженка створено трисерійний телефільм «Овід», відзначений Державною премією УРСР імені Т.Г.Шевченка (1982). Українською мовою окремі тври В. перекладали М.Лисиченко, М.Рябова. 1957 в Нью-Йорку відбулася зустріч В. з українськими письменниками В.Козаченком та Ф.Маківчуком.


Тв.: Джек Реймонд. — К., 1930; Овід. — К., 1985;

Пер.: Six lyrics from the Ruthenian of Taras Shevchenko, also The Song of the merchant Kalashnikov from the Russian of Michail Lermontov. Rendered into English verse with a biographical sketch by E.L.Voynich. — London,1911.
Література:

Дубицький І., Смаль-Стоцький Р. Шевченко в англійській мові.// Шевченко Т. ПЗТ: у 16 т — Варшава — Львів, 1938 — Т. 15;

Денисюк І.О. Українські друзі Е.-Л. Войнич. // Україна. — 1956— № 6;

Устенко Г.О. Етель-Ліліан Войнич — біограф Т.Г.Шевченка і перекладач його творів на англійську мову. // Праці Одеського університету. — 1962. — Т. 152. Серія філологічних наук. — Вип. 14;

Коваленко О.С., Кущ О.П. Етель-Ліліан Войнич, 1864–1964. — Львів, 1964;

Полєк В.Т. Етель-Ліліан Войнич і Україна. Бібіліографічний поажчик. Львів, 1970;

Тарнавська М. Перші два англомовні видання про Шевченка та їхні автори — Войнич і Расторгуєв. // Сучасність. — 1987. — № 1;

Зорівчак Р. Українсько-англійські літературні взаємини. // Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті. Т. 3. — К., 1988;

Zorivchak R. Enchanted by the haunting music of the Ukrainian tongue: Commemorating the 125th anniversary of Ethel Lilian Voynich’s birth. // Ukraine. — 1989. — No 5;

Зорівчак Р. Шевченко в англомовному світі. // Шевченко і світ. — К., 1989;

Зорівчак Р. Зачарована владною музикою української мови. // Українська думка. — 1992. — 26.03.

Роксоляна Зорівчак

Грецька література і Шевченко

ГРЕЦЬКА ЛІТЕРАТУРА І ШЕВЧЕНКО



Грецька література, історія, міфологія для Тараса Шевченка, як і для представника кожного письменства, передусім європейського, була засобом поповнення словникового складу рідної мови та життєдайним джерелом збагачення образно-виражальної палітри мистецької творчості. Згадаймо звернення Шевченка до образу Прометея в поемі “Кавказ”, використання грецизмів — загальних і власних назв — у багатьох ін. творах: Алкід, Амфітріон, Аполлон, Феб, Борей, Гіменей, Лета, Орфей, Терпсихора, Харон, амфора, архістратиг, гетера, дріада, містерія, неофіт, оргія, синкліт, тимпан тощо. Навіть як емоційно забарвлений синонім до слова Петербург поет уживає грецьку назву цього міста Петрополіс (Петруполіс): “Кума моя і я // В Петрополіськім лабіринті // Блукали…” Але внаслідок історичних обставин стосунки міжд Г.л. й Шевченком тривалий час були однобічними. Знайомство греків з творчістю українського поета відбулося тільки на початку 60-х рр. 20 ст. До 100-річчя від дня смерті Шевченка в Греції вперше вийшло кілька його творів, причому в різних перекладацьких версіях. Часопис “Пірсос” (1961, №2) умістив на своїх сторінках “Заповіт” і “Мені однаково, чи буду” в перекладі вдомої грецької письменниці й перекладачки Е.Алексіу та зі вступною статтею Н.Клименко “Співець українського народу”. Розвідку Е.Алексіу про Шевченка разом із “Заповітом” опубліковано й у газеті грецьких емігрантів “Неа зої” (1961, 30 березня), що виходила в Румунії.

Видатний грецький поет Я.Ріцос надрукував власні переклади “Заповіту” й “Мені однаково, чи буду…” в газеті “Ав’ї” (1961, 9 березня). У травневому числі часопису “Епітеорисі техніс” за 1961 опубліковано статтю про Шевченка Я.Ріцоса, його вірш, присвячений українському поетові, та переклад поеми “Кавказ”.

За допомогою київських елліністів, які під керівництвом проф. А.Білецького та доц. Т.Чернишової виконали підрядкові переклади Шевченкових творів із зазначенням їхніх ритмомелодичних особливостей, група грецьких письменників на чолі з Я.Ріцосом та Е.Алексіу взялася за підготовку грецькомовного видання поезій до 150-річного ювілею Шевченка. Збірка під назвою “Піїмата” (“Поезії”) вийшла в Афінах 1964. Вона містить вступну статтю Е.Алексіу, вірш Я.Ріцоса “Тарасові Шевченку” та переклади 28 творів, серед яких поеми “Тополя”, “Кавказ”, “Сон” (“У всякого своя доля”), послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним”, вірші “Вітре буйний, вітре буйний!”, “Думи мої, думи мої”, “Заповіт”, “Три літа”, “Мені однаково, чи буду”, “Садок вишневий коло хати”, “І небо невмите, і заспані хвилі”, “Ой чого ти почорніло”, “Ісаія. Глава 35”, “Пророк”, “Світе ясний! Світе тихий!” тощо. Більшість перекладів здійснив Я.Ріцос, а також С.Мавроїді-Пападакі, Р.Бумі-Папа, К.Пападакіс, М.Димакіс, Меліссанті, І.Симопулос, Н. Паппас, В.Теодору й ін. Поетеса й перекладачка Р.Бумі-Папа виступила зі статтею “Великий співець українського народу” (газ. “Ав’ї”, 1964, 9 березня). Того ж року в Афінах організовано виставку малярських творів Шевченка.

У 1983 з’явилася праця Е.Алексіу “Зарубіжна література”, окремий розділ якої присвячено творчості Шевченка.
Література:

Переклади: Sebtenko Tarax. Poihmata. Ajhna, 1964.

Пономарів Олександр. Т.Г.Шевченко новогрецькою мовою. У кн.: Голос Шевченка над світом. К., 1961.



Олександр Пономарів

Бентлі Полін

БЕНТЛІ (BENTLEY) Полін (29.12.1921, Манчестер, Великобританія) — англійська журналістка. Автор розвідки “Тарас Шевченко — волелюбний поет України” в англійському випуску “Кур’єра ЮНЕСКО” (1961. — № 7/8). Б. високо оцінює творчість українського поета як генія світової літератури, вважає її найвеличнішим гімном волі, динамітом проти будь-якого гніту. Вона супроводжує життєпис і характеристику творчості Шевченка цитатами з поетового щоденника, поем “Кавказ”, “Сон”, “Великий льох”, “Юродивий”, “Єретик” і віршів “Заповіт”, “N.N. (“Сонце заходить, гори чорніють”)”, “Чи не покинуть нам, небого”, у перекладі К.О.Меннінга, а також репродукціями мистецьких творів Шевченка та ілюстрацією В.Касіяна до поеми “Гайдамаки”. У статті сильно відчувається вплив на Б. шевченкознавчих праць К.О.Меннінга. Статтю передруковано в французькому, іспанському, арабському випусках “Кур’єра ЮНЕСКО”. Стаття або уривки з неї подавалися в українській пресі.


Тв.: Taras Shevchenko — Ukraine’s poet of freedom // The UNESCO Courier. — 1961. — No 7/8; Тарас Шевченко — співець свободи // Всесвіт. — 1963. — №3; Український поет свободи // Світова велич Шевченка. — К., 1964. — Т.3.
Література:

Зорівчак Р. Шевченко в англомовному світі // Шевченко і світ. — К., 1989.



Роксолана Зорівчак

Брукс Ван Вік

БРУКС (Brooks) Ван Вік (16.02.1886, Плейнфілд, штат Нью-Джерсі — 2.05.1963, Нью-Йорк) — американський критик та історик літератури, представник істрико-культурного напряму. Член Американської Академії мистецтв і літератури та Королівського літературного товариства (Великобританія), лауреат Премії Пулітцера (1937). Закінчив 1907 Гарвардський університет, працював викладачем і журналістом. Автор циклу праць з історії американської літератури: «Муки Марка Твена» (1920), «Паломництво Генрі Джеймса» (1925), «Життя Ралфа Емерсона» (1932), «Світ Вашингтона Ірвінга» (1944), «Епоха Мелвіла та Вітмена» (1947) та інші. 10 серпня 1921 в Нью-Йоркському тижневику «The Freeman» («Почесний громадянин»), головним літературним редактором якого був Брукс, уміщено в рубриці «Записник оглядача» матеріал про Шевченка як творця української нації. У статті подано досить детально життєпис Шевченка (не завжди вірно), схарактеризовано його творчість як дуже талановитого поета, співця волі та борця проти тиранії. Автор називає Шевченка Данте української літератури, підкреслює роль поета в формуванні української літературної мови, наводить уривок з поезії «Мені однаково, чи буду» в перекладі Е.Л.Войнич. Очевидно, при написанні статті було використано автобіографічний лист Шевченка, інші російські та українські матеріали, а також нарис про життя та творчість Шевченка, що належить Е.Л.Войнич. Статтю передруковували (з частково видозміненим текстом) під прізвищем В.В.Брукса із приміткою «за дозволом автора», спершу під заголовком «З вільного козака зробили панського прислужника, а панський прислужник став генієм» (У журналі «Common ground» [ «Загальна основа» ]), тоді під заголовком «Тарас Шевченко» («The Trident» [ «Тризуб» ], 1940, № 10; «Forum». — 1989, — № 77).

Роксоляна Зорівчак

Войценко Ольга

ВОЙЦЕНКО (WOYCENKO) Ольга (25.07.1909, Вінніпег) — канадська громадська діячка, дослідниця та журналістка українського походження. Довголітній працівник україномовної канадської газети «Український голос» та видавництва «Тризуб» (1927–72). У 1948–1954 — голова Союзу українок Канади, член Комітету Українців Канади. Укладач бібліографій архіву УВАН у Вінніпезі (1971) та праць Я.Рудницького (1980). Автор восьмитомного «Літопису українського життя в Канаді» (1961–1992), в якому на багатих матеріалах показує роль Шевченка та його творчості в житті українців Канади. Шевченківська тематика посідає поважне місце в інших дослідженнях В., зокрема в англомовній праці «Українці в Канаді» (1967) та в україномовній «Слов’янська література в Канаді» (1969). Автор статей англійською мовою «Велич творчого слова» (1963, про історію перекладів творів Шевченка англійською мовою) та «Шевченків культ у Канаді» (1964).


Тв.: Power of the creative word // Prominent. — 1963. — No 3;

Shevchenko`s cult in Canada // Prominent. — 1964. — No 3.


Роксоляна Зорівчак

Карпелес Густав

КАРПЕЛЕС (Karpeles) Густав (11.11.1848, Айвановіц, Моравія — 1909, Берлін) — німецький історик літератури, славіст, видавець. Вивчав теологію, германські та слов’янські літератури в м.Бреслау (тепер Вроцлав, Польща). З 1871 видавав у Берліні журн. “Auf der Höhe” (“На висоті”), з яким підтримував зв’язок І.Франко. Головний редактор газ. “Breslauer Nachrichten” (“Бреславські вісті”). Разом із Ф.Шпільгагеном редагував “Westermansche Monatshefte” (“Вестерманський місячник”). Літературно-наукову діяльність розпочав наприкінці 60-х років. Вивчав літератури різних народів, зокрема слов’янських. Основна праця К. — “Загальна історія літератур від початків до сучасності” (Берлін, 1891; друге видання 1900). У ній серед інших дається характеристика слов’янських літератур (польської, чеської, російської). Вперше в німецьких енциклопедичних виданнях такого типу дано стислий огляд української літератури. У розділі “Малоросіяни” (т.2) висвітлено питання української літератури, зокрема творчості Шевченка. К. високо цінує Шевченка, називає його “Проводирем народу, будителем нового життя, пророком”, підкреслює, що “в поетичній творчості Шевченка втілено поезію України”; що “вже в перших поезіях Шевченка виявляється глибоке поетичне відчуття національного життя його батьківщини з її великим історичним минулим і сумною сучасністю”. К наводить уривок із “Заповіту” у перекладі Г.Обріста. Розділ містить також характеристику І.Котляревського і Г.Квітки-Основ’яненка.



Тв.: Український переклад. — Із праці: Загальна історія літератур (уривок). // Світова велич Шевченка. — Т.3. — К., 1964.
Література:

Наливайко Д.С. Шевченко в Німеччині й країнах німецької мови. // Зб. праць 14-ї наукової шевченківської конференції. — К., 1966.



Ярослава Погребенник

Арабський cвіт i Шевченко

АРАБСЬКИЙ СВІТ І ШЕВЧЕНКО. Шевченко був добре обізнаний зі стародавньою історією Близького Сходу, де пізніше утворився Арабський халіфат і де нині знаходяться арабські країни. Знайомство, безперечно, відбулося через вивченн Біблії. У його творах зустрічається цілий ряд географічних назв, пов’язаних з арабськими землями, таких як Сирія, Єгипет, Палестина, Ліван, Єрусалим, Вавілон, Пальміра, Сахара, Карміль, Назарет, Єлеон тощо. Відомі йому були отці церкви, що походили з цього регіону — Єфрем Сирієць, Іоан Дамаскин, св.Марія Єгипетська, біблійна родоначальниця арабів Агар (від неї “агарянська земля”), а також Семираміда і Кадм.

Деякі відомості про арабів та їхню культуру він міг одержати з творів популярного тоді письменника, сходознавця О.Сенковського. Був обізнаний з “Історією хрестових походів” (СПб, 1841) Ж.-Ф. Мішо, про яку згадано в повісті “Художник”. У щоденнику 20 липня 1857 згадував п’ятитомну працю А.Норова “Мандрівки по Сіцілії, Святих місцях, Єгипту і Нубії” (Т.1–5, СПб, 1853–54). Добре знав “орієнтальну” поезію російських та західноєвропейських поетів, як і малярські “східні” твори свого вчителя К.Брюллова, твори А.Міцкевича, зокрема ним згадується і цитується у листі до Б.Залеського поема “Фарис” (10.ІІ.1857).

Про включення в поетичний світ Шевченка східних мотивів свідчить задум написати поему “Сатрап и Дервиш”. Згадував він у щоденнику (20 липня 1857) й про культ Іллі у “палестинських магометан”. У повісті “Близнецы” письменник писав про побудований у т.зв. мавританському стилі караван-сарай перед в’їздом в Оренбург за малюнками О.Брюллова.

Творчість Шевченка в арабському світі відома мало. Певну роль в популяризації його імені відіграв журн. “Кур’єр ЮНЕСКО”, що видається й арабською мовою. У ньому опубліковано велику статтю П.Бентлі про поета — “Тарас Шевченко — волелюбний поет України” (1961. — № 7–8), а також статті Д.Павличка, Р.Кайюа, переклади віршів “Якби ви знали, паничі”, “І небо невмите, і заспані хвилі”, уривки з щоденника й повісті “Художник” та репродукції його малярських творів (1964. — № 6), матеріал про нього та репродукції з “Автопрортрета” й “Покаранн колодкою” в статті Г.Вервеса (1982. — № 5). У Лівані 1964 відзначено 150-річчя з дня народженн Шевченка. На урочистому вечорі з цієї нагоди виступили письменники Жорж Ханна, Михаїл Нуайме, Мішель Сулейман. Класик арабського письменства М.Нуайме (1889–1988), який ще у 1956 захоплено писав про винятковість постаті Шевчека в книзі “Далеко від Москви й від Вашингтона”, виступив з доповіддю про життя і творчість українського поета і прочитав кілька Шевченкових поезій у своєму перекладі, в тому числі “Заповіт”. Текст доповіді він пізніше опублікував у своїй книзі “В новому решеті” (Бейрут, 1972). М.Сулейман розповів про свою участь у ювілеї Шевченка в Україні й прочитав уривки із “Заповіту” у своєму перекладі. Матеріали про відзначенн роковин Шевченка в Бейруті (тексти доповідей, переклади віршів) опубліковано в ліванському журналі “Ат-Тарик” (1964. — № 4–5). Єгипетська поетеса Малек Абдальазіз 1958 переклала “Заповіт”, який вмістила в зб. “Пісні юності” (Каїр, 1959). Є дані, що “Заповіт” також переклали Назим ад-Дейраві (Ліван), а також Хасіб аль-Кайялі (Сирія), який залишив відгук про Шевченка післ відвідин його музею у Києві. 150-літній ювілей Шевченка було відзначено в Судані, де статтю “Великий поет України” надрукував в газеті “Ас-Судан аль-джадід” (“Новий Судан”) відомий поет Таг ас-Сірр Хасан. З творчістю Шевченка знайомили арабський світ і статті в часописах “Філястин-Ас-Саура” (“Палестина-Революція”), видавалася на Кіпрі, 1988, “Саут аш-Шааб” (“Голос народу”) (Амман, Йорданія, 1984), “Ель-Муджагід” (“Борець”) (Алжир, 1990); в Об’єднаних Арабських Еміратах, де багато жителів вихідці з Індії, публікувалися твори Шевченка тамільською мовою (Дубай, 1988). “Заповіт” у перекладі М.Нуайме у 1966 побачив світ у найпопулярнішій в арабському світі каїрській газеті “Аль-Аграм” (“Піраміди”).

Юрій Кочубей

Австрійська література і Шевченко

Австрійській культурі належить важлива роль в ознайомленні німецькомовного читача з творчістю Шевченка. Австро-Угорщина (до складу якої протягом тривалого часу входили і західноукраїнські землі) як конституційна держава виявляла толерантність до слов’янських народів, більшою чи меншою мірою сприяла їхньому духовному розвиткові.

Український культурний рух у Галичині, який зародився у 40-х роках 19 ст. («Руська трійця»), був пов’язаний з ім’ям Шевченка і своєрідно переломлювавя в австрійському, зокрема віденському середовищі, викликаючи до життя українські товариства («Січ»), періодичні видання 60-х років і традиційне вшанування пам’яті Шевченка у Відні. Рецепція творів Шевченка в Австрії та Німеччині базується на мовній спільності обох країн, маючи при цьому й певні відмінності, зумовлені особливостями їхнього суспільно-політичного розвитку.

Проблема «Австрійська література і Шевченко» має розглядатися у кількох аспектах: Шевченко в німецьких перекладах, літературно-критичній інтерпретації, у творчій свідомості діячів австрійської культури та в громадсько-політичному житті, передусім Відня на початку 20 ст. Всі ці аспекти, як правило, взаємозумовлені: переклади супроводжувалися розвідками про Шевченка, статті стимулювали появу нових перекладів; відзначення ювілеїв поета відбивалося в пресі; осмислення спадщини Шевченка за посередництвом німецької мови позначалося на власній творчості австрійських письменників. Шевченко в австрійській літературі представлений перекладами (опублікованими окремими збірками, а також у газетах, журналах, збірниках), інформативними статтями у довідкових німецькомовних енциклопедичних виданнях, літературно-критичними нарисами, рецензіями тощо. Важливу роль у перекладанні та критичній інтерпретації Шевченка в австрійському культурному середовищі відіграли українські літератори Галичини й Буковини І.Франко, Ю.Федькович, О.Грицай, О.Попович та ін. Своєю діяльністю вони сприяли поширенню спадщини Шевченка в Австро-Угорщині, через те їхні переклади з Шевченка та статті про нього не можна обминути при розгляді австрійської шевченкіани.

Перша згадка про Шевченка німецькою мовою з’явилась у лейпцігському журналі «Jahrbücher für slawische Literatur, Kunst und Wissenschaft» («Щорічники слов’янської літератури, мистецтва і науки»), який 1843 вмістив побіжний відгук-анотацію про поему «Гайдамаки». Цей журнал, що його видавав серболужицький славіст Я.-П. Йордан, був відомий в літературних колах Австрії.

Започаткував перекладання і літературно-критичне осмислення Шевченка в австрійській літературі Й.-Г. Обріст своєю книжкою «Тарас Григорович Шевченко — малоросійський письменник» (Чернівці, 1870). Основну частину праці складає начерк життя і творчості Шевченка; переклади, (які сам Обріст називав «вільними наслідуваннями»), винесено в додаток до неї. Перекладач, який у своїй власній творчості тяжів до романтизму, виявив найбільший інтерес до ранніх романтичних віршів і балад Шевченка. Переклади Обріста свідчать про певне відчуття ним Шевченкової лірики, дають уявлення про тематику творчості Шевченка, її народнопоетичну основу. Проте вони були ще надто слабкими і недостатньо відтворювали ідейне та художнє багатство оригіналу. Історико-літературне значення книжки Обріста полягає в тому, що вона поклала початок ознайомленню з Шевченком німецькомовних читачів і протягом кількох десятиліть була у Західній Європі одним з основних джерел інформації про нього, спонукала до перекладання та дослідження його поезії.

У 70–80-ті роки 19 ст. Шевченка перекладали Л.Габерман (його переклади не збереглися), К.-Е.Францоз, В.-Ф.Умляуф, українські письменники К.Білиловський, К.Климкович, П.Скобельський, І.Франко. Однак опубліковано було на той час тільки переклади Францоза («Минули літа молодії») та Умляуфа («Кавказ», «До Основ’яненка»). Переклад Умляуфа є дальшим кроком у засвоєнні Шевченка німецькою мовою, новою спробою художньої трансформації оригіналу.

В останні десятиліття 19 ст. творчість Шевченка привернула ширшу увагу австрійських письменників, публіцистів та літературознавців. Основна роль у популяризації Шевченка в німецькомовних країнах належить К.-Е.Францозу, який у своїх статтях і розвідках (попри деякі неточні твердження) розглядав його творчість у зв’язку з розвитком української літератури, ставив його на один рівень з велики творцями слов’янських літератур — А.Міцкевичем, І.Тургенєвим, Л.Толстим, наголошував на його значенні для світової культури.

На початку 20 ст. зацікавлення творчістю Шевченка в австрійській літературі пожвавилося. Воно зумовлене, зокрема, налагодженням творчих контактів між австрійською та українською літературами, відзначенням шевченківських ювілеїв — 50-річчя смерті та 100-річчя народження. Протягом 1904–1906 років у Чернівцях вийшли два випуски перекладів С.Шпойнаровського «Вибрані поезії Шевченка». Переклади ці малохудожні, занадто буквалістські, ближчі до оригіналу лише зовнішніми ознаками, але далекі за змістом. Та все ж свого часу вони набули певного поширення, кращі з них передруковувалися у різних періодичних виданнях.

Особливо важливу роль у популяризації Шевченка в Австро-Угорщині відіграв віденський журнал «Ruthenische Revue» (1903–1905), згодом (1906–1916) «Ukrainische Rundschau» («Український огляд»), який став посередником між українською і німецькомовними літературами. Навколо цього видання об’єдналися українські та зарубіжні діячі культури (Р.Сембратович, І.Франко, О.Кобилянська, О.Попович, В.Кушнір, М.Мочульський, О.Роздольський, О.Грицай, А.Бош, Бйорнстьєрне Бйорнсон, Анжело де Губернатіс та ін.), які використовували цю трибуну для поширення відомостей про Україну в Європі. Журнал подавав широку картину духовного розвитку українців (література, наука, фольклор, музика, живопис, хроніка політичного та культурного життя), зосереджуючи свою увагу на визначних постатях, центральне місце серед яких посідав Шевченко. Тут опубліковано десятки перекладів з Шевченка, зокрема «Заповіт» та «І небо невмите, і заспані хвилі» в перекладі І.Франка (1903, № 1, 11), «Заповіт»у перекладі В.Горошовського (1904, № 15), «Сестрі», фрагменти з поеми «Сон» («У всякого своя доля») (1904, № 15), «Минають дні, минають ночі» в перекладі В.Фішера (1910, № 5–6), а також статті та дослідження про нього. Поряд із вдалими, вперше надрукованими перекладами І.Франка, А.Боша журнал передруковував і малохудожні версії С.Шпойнаровського. Шевченкові журнал присвятив спеціальне ювілейне число (1914, № 3–4), що вийшло також окремим збірником під назвою «Taras Schewtschenko, der gröbte Dichter der Ukraine. Zur Jahrhundertfeier seiner Çburt» («Тарас Шевченко, найбільший поет України. До сторічного ювілею його народження»). Найціннішою є тут уперше опублікована «Присвята» І.Франка — синтетичне осмислення постаті Шевченка з погляду його значення не лише для української, а й для світової культури. Дослідницький характер мали розвідки О.Поповича «Шевченко-лірик», М.Данька «Політичні мотиви в поезії Шевченка», І.Труша «Живопис у житті Шевченка», М.Волошина «Поезія Шевченка як джерело музичної творчості», В.Кушніра «Шевченко — носій українських політичних тенденцій свого часу». Віденський шевченківський збірник давав, як на свій час, досить широке уявлення про Шевченкову творчість. Опубліковані в ньому переклади, насамперед І.Франка («І небо невмите, і заспані хвилі»), Ю.Віргінії («Огні горять, музика грає»), А.Боша («Якби ви знали, паничі», «Вітер з гаєм розмовляє», «Лілея», «Ой крикнули сірі гуси», «Хустина»), О.Поповича («Мені тринадцятий минало», «Ну що б, здавалося, слова», «Немає гірше, як в неволі») об’єктивно репрезентували поезію Шевченка до і під час заслання. Збірник викликав жвавий відгук в австрійський пресі. Прихильно поцінували його газети «Die Zeit» («Час», 1914, 14 червня), «Neues Wiener Tagblatt» («Новий щоденний віденський листок» (1914, 14 чернвя), «Neues Wiener Journal» («Новий віденський щоденник») (1914, 24 червня). Цінні матеріали про Шевченка вмістила віденська газета «Slawisches Tagblatt» («Слов’янський щоденний листок») — літературно-громадський орган, який інформував австрійських читачів про культурний розвиток слов’янських народів. Номер цієї газети за 10 березня 1911 повністю присвячено пам’яті Шевченка.

Започатковану журналом «Ruthenische Revue» традицію систематичного осмислення Шевченкової творчості продовжила в період першої світової війни віденська громадсько-політична і культурна газета «Ukrainische Nachrichten» («Українські вісті», 1914–1916), яка в повноцінних перекладах О.Грицая, А.Боша та ін. подала цілу антологію (30 віршів і поем) творів Шевченка — серед них «Заповіт», «До Основ’яненка», «Кавказ», «Пророк», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами» тощо. Ця газета, що її видавала у Відні політична організація «Союз визволення України», ставила собі за мету спопуляризувати ім’я Шевченка як національного поета, непримиренного борця поти царської деспотії, наголошувала на патріотичних і національно-визвольних мотивах у його творчості, прагнучи поширювати ідеї суверенності України у політичних і культурних колах австрійської громадськості. Переклади О.Грицая лягли в основу підготовленого ним тому поезій Шевченка (Відень, 1916).

Складовою частиною українсько-австрійських культурних взаємин є літературно-мистецьке відзначення шевченківських роковин у Відні, яке систематично проводилося з 60-х років 19 ст. і до наших днів. Особливо активними виявили себе тут О.Терлецький, Марко Черемшина, С.Яричевський, О.Колесса, життя і творчість яких були пов’язані з Віднем. Шевченківські свята знаходили широкий відгомін в українській та австрійській пресі (газети «Буковина», 1891, № 9; 1901, № 33; «Діло», 1902, № 39; «Neues Wiener Journal», 24 червня 1914).

Цінним надбанням європейської шевченкіани є монографія шведського славіста Альфреда Єнсена «Тарас Шевченко. Життя українського поета. Літературна студія», видана німецькою мовою 1916 р. у Відні. Тут уперше подано грунтовний і об’єктивний аналіз творчості Шевченка в контексті української і світової літератури. Дослідження народилося у творчій співпраці автора з українськими вченими (І.Франком, О.Маковеєм та ін.). Цінність його полягає в широті охоплення матеріалу, проникливості оцінок автора, який проводив паралелі між Шевченком і всесвітньовідомими поетами, робив спробу визначити провідні лінії Шевченкової поезії, наводячи в перекладах, серед і найновіших на той час, зразки його політичної та романтично-баладної лірики. Схвально відгукнувся на працю А.Єнсена В.Ягич у віденській газеті «Neue freie Presse» («Нова вільна преса», 1917, 27 січня). Надбанням українського читача книжка стала в перекладі І.Мандюка (Коломия, 1921).

У 20-тих роках Відень став одним із центрів української політичної еміграції. Тут з’явилися періодичні видання («Воля», 1919–1921, «Воля України», 1921), популярні брошури, статті української тематики, в яких автори торкалися й постаті Шевченка. Йому присвятили статті Л.Геллер —«Рапсод України» (журн. «Volk und Heer» — «Народ і військо». — 1918.— № 11) та Л.Ердтрахт — «Тарас Шевченко» (газ. «Neues Wiener Journal» — «Новий віденський щоденник». — 1925.— 30 червня) та ін.

Глибокий відгомін знайшла поезія Шевченка в творчій практиці австрійського літератора Г.Гупперта. У післявоєнні роки, коли група німецьких поетів тодішньої НДР готувала до друку двотомне зібрання творів Шевченка («Der Kobsar», Москва, 1951), чимало перекладів для нього підготував Г.Гупперт. Йому належить 14 перекладів, серед них «На вічну пам’ять Котляревському», «Єретик», «Титарівна», «Із-за гаю сонце сходить», «І широкую долину» та ін., які відзначаються змістовою адекватністю і художньою виразністю.

Творчість Шевченка не лише притягала до себе увагу австрійських письменників різної величини та мистецьких уподобань, а й позначалася на їхній оригінальній творчості. Уродженець Тіроля поет-лірик Г.Обріст, автор збірки «Георгінії» («Чернівці, 1870) і перекладач С.Воробкевича помітно збагатив свій художній світ завдяки Шевченковій поезії; дослідник Шевченка К.-Е. Францоз написав чимало оповідань з українського життя; змальована ним постать Тараса Бараболі у романі «Боротьба за право» перегукується з образами шевченківських бунтарів. Глибокий інтерес і повага привели австрійського поета Р.-М.Рільке на могилу Шевченка у Каневі (1900); невдовзі він придбав у Петербурзі «Кобзар» у російських перекладах.

У 60-х роках 20-го ст. творчість Шевченка привернула увагу відомого австрійського славіста, професора Віденського університету, члена Австрійської Академії Наук Г.Витженса.

Відсутність окремих австрійських видань творів Шевченка впродовж останніх десятиріч частково компенсується приступними й австрійським читачам кількома публікаціями «Кобзаря» німецькою мовою, що з’явилися у берлінських, київських та московських видавництвах (див. також: Німецька література і Шевченко).

Після здобуття Україною незалежності дослідження рецепції Шевченка в Австрії пожвавилося. 1993 р. у Києві було проведено міжнародний симпозіум «Українська літеатура в Австрії, австрійська — в Україні», у збірнику праць якого опубліковано доповіді австрійського літературознавця Й. Стрелки (працює в США) «Тарас Шевченко та його вплив на Австрію» та М.Павлюка (Київ) «Інтерпретація поезії Шевченка на землях Австро-Угорщини». 1995 матеріали цього симпозіуму видано також німецькою мовою у серії «Нью-Йоркські дослідження з історії австрійської літератури» (т.4).
Переклади:

Obrist J. G. Taras Grigoriewicz Szewczenko, ein kleinrussischer Dichter. — Czernowitz, 1870;

Szpoynarowski S. Schewtschenkos ausgewähtle Gedichte. Aus dem Ruthenischen mit Beibehaltung des Versmaßes und des Reimes übersetzt und mit den nötigen Erklärungen versehen. — Czernowitz, 1904–1906;

Taras Schewtschenko, der größte Dichter der Ukraine. — Wien, 1914.


Література:

Франко І. Шевченко в німецькім одязі. Літературно-науковий вісник. — 1904. — Т.27, кн.8; 1906. — Т.35, кн.9.

Див. також: Франко І. Твори: В 50 т. — К., 1982. — Т.35; Jarytschewskyj S. Ein Dichter der Liebe und des Protestes. — Sereth, 1914;

Jensen A. Taras Schewtschenko. Ein ukrainisches Dichterleben. Literarische Studie. — Wien, 1916;

Jagic V. Taras Schewtschenko. Ein biographisch-kulturgeschichtliches Bild des kleinrussischen /ukrainischen/ Dichters. — Wien, 1917. — 27 Januar; Taras Schewtschenko, der ukrainische Nationaldichter. // Zur Ukrainekunde. Herausgegeben vom Ukrainischen Wissenschaftlichen Institut. — Berlin, 1937;

Дубицький І., Смаль-Стоцький Р. Шевченко в німецькій мові // Шевченко Т. Твори: В 16 т. — Варшава-Львів, 1938. — Т.15;

Bojko Yurij. Schewtschenko’s Werke in den deutschen Übersetzungen. — Die Welt der Slawen. — Köln, 1961;

Гавришків Б. Шевченкознавство в країнах німецької мови // Всесвіт. — 1961. — № 3;

Wytrzens G. Die Dioskuren. Zu den deutsch-slavischen Literaturbeziehungen in der Österreichisch-ungarischen Monarchie. — “Wiener slavisches Jahrbuch”. — Wien, 1962;

Павлюк М. До історії ранніх перекладів поезій Шевченка німецькою мовою // Зб. праць 12-ої наукової шевченківської конференції. — К., 1964;

Taras Ševčenko. Sein Leben und sein Werk. Unter der Redaktion von Jurij Bojko und Erwin Koschmieder. — Wiesbaden, 1965;

Наливайко Д.С. Шевченко в Німеччині й країнах німецької мови (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) // Зб. праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1966;

Wytrzens G. Bibliographische Einführung in das Studium der slavischen Literaturen. — Frankfurt/Main, 1972;

Погребенник Я. Шевченко німецькою мовою. — К., 1973;

Novytschenko L. Taras Schewtschenko — Dichter. — Kämpfer. — Mensch. — Kiew, 1984;

Погребенник Я. Шевченко в німецькомовному світі. // Шевченко і світ. — К., 1989;

Українська література в Австрії, австрійська — в Україні. — К., 1994;

Von Taras Schewtschenko bis Josef Roth. Ukrainisch-österreichische Literaturbeziehungen. — Bern, Berlin, Frankfurt am Main, New-York, Paris, Wien, 1995.

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  шторы жалюзи Jaluzi-Service Bludwood паркетный клей Sika. | Как можно было бы шины купить за недорого и купить шины легко. | cheap drugs | Лучшая краска силиконовая в Киеве | В ассортименте в Киеве есть краска Vivacolor