SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Перепелюк

ПЕРЕПЕЛЮК Володимир Максимович (8(21).11.1910, с. Боришківці, тепер Кам'янець-Подільського району Хмельницької області) — український кобзар, фольклорист, письменник, майстер народного мистецтва (коренепластика). Закінчив 1939 бібліотечну школу (м. Кам'янець-Подільський). У 30-і рр. самотужки навчився грати на бандурі й кобзі. У виставі «Тарасова ніч» Д. Бедзика, яку 1939 здійснив аматорський театр у містечку Вороновиці на Вінничині, де П. працював бібліотекарем, він виконав роль кобзаря. В уста народного співця П. вклав пісню на слова Шевченка «Немає гірше, як в неволі», створивши власну мелодію. Був учасником республіканської наради кобзарів та лірників 1939 у Києві. Того ж року відвідав могилу Шевченка. Разом з кобзарями Є. Мовчаном, П. Носачем, І. Іванченком скомпонував 1940 поему «Слава Кобзареві», яку самі автори вперше виконали у квітні 1940 на Шевченківській сесії Інституту української літератури ім.Т.Шевченка АН України та Спілки письменників України в Києві, присвяченій 100-річчю з часу виходу в світ «Кобзаря». З 1945 упродовж 26 років був солістом-кобзарем Державного народного хору, яким керував Г. Верьовка. Створив близько 100 пісень і дум, у т.ч. на Шевченкові тексти: «Не женися на багатій», «Тече вода в синє море», «За думою дума роєм вилітає». Йому належать також слова й музика пісні «Слава, слава Кобзареві» (1960; всі згадані твори опубліковані в зб. «Народні пісні на слова Тараса Шевченка». — К., 1961). Видав дві книжечки для дітей «Ой у лісі, лісі зеленому» (1969) та «Ось вони які» (1981). Високу оцінку здобула його «Повість про народний хор» (1970) — про Український державний народний хор ім. Г.Верьовки.
Література:

Щоголь М.Г. Кобзар Володимир Перепелюк // Народна творчість та етнографія. — 1960. — № 4;

Пастушенко Л. Щасливий ювілей // Радянська Україна. — 1991. — 7 вер.
Борис Хоменко

Думи

ДУМИ — український козацький епос; масштабні словесно-музичні твори з розгорнутим сюжетом героїчного та героїко-ліричного змісту. Вони виконуються піднесеним речитативом у супроводі музичних інструментів — кобзи, бандури, ліри. Поетика і стиль Д. сформувались у 15–16 ст. у добу козацьких воєн проти турецько-татарських набігів та польсько-шляхетського гніту. Д. виникли в середовищі козаків, згодом їх виконували, плекаючи й розвиваючи, кобзарі й лірники. Відомо 30 сюжетів Д. у більш ніж 300 варіантах. Їх прийнято за часом створення поділяти на старші — про турецько-татарські напади («Козак Голота», «Втеча трьох братів з города Азова», невольницькі плачі, «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Олексій Попович», «Івась Коновченко-Вдовиченко» та ін.) й новіші — про визвольну війну («Про Хмельницького і Барабаша», «Перемога під Корсунем», про Білоцерківський мир і нове повстання проти поляків та ін.). Окремо виділяють соціально-побутові Д. («Козак нетяга Фесько Ганджа Андибер», «Удова і три сини», «Брат і сестра» та ін.). Поетика Д., їхня лексика, стиль генетично пов'язані з найдавнішим пісенним фольклором, голосіннями, панегіричною поезією Київської Русі, зокрема зі «Словом о полку Ігоревім», яке дослідники називають найдавнішою Д.

Шевченко знав Д. з дитинства. Згодом він познайомився з відомими публікаціями Д. у фольклорних збірниках, упорядкованих М. Максимовичем, П. Лукашевичем, А. Метлинським, П. Кулішем. Про високу оцінку Шевченком цих творів народного епосу свідчать сторінки повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», на яких розповідач-автор із захопленням розмірковує про українські історичні думи й доходить висновку, що саме вони є гідним взірцем для його майбутньої поеми. Шевченко порівнює Д. з творами Гомера: «…Наши исторические думы-эпопеи, как например дума «Иван Коновченко», «Савва Чалый», «Алексей, попович пирятинский», или «Побег трех братьев из Азова», или «Самойло Кишка», или, или, — да их и не перечтешь… все они так возвышенно-просты и прекрасны, что если бы воскрес слепец хиосский да прослушал хоть одну из них от такого же, как и сам он, слепца, кобзаря или лирныка, то разбил бы вдребезги свое лукошко, называемое лирой, и поступил бы в михоноши к самому бедному нашему лирныку, назвавши себя публично старым дурнем». У цій же повісті процитовано уривки «Думи про пирятинського поповича Олексія».

Д. та їхні виконавці — кобзарі, бандуристи, лірники — улюблені об'єкти уваги в поезії Шевченка. Не випадково він першій збірці своїх творів дав назву «Кобзар». Укладаючи в цей образ поняття речника, Шевченко розкриває його у вірші «Перебендя», називає героя твору кобзаря братом, батьком, що «з Богом розмовля», а його пісню — «Божим словом». Співець Д., кобзар, лірник як об’єктивовані образи-персонажі присутні в «Гайдамаках», «Невольнику», «Катерині», «Тарасовій ночі» та інших творах. Д., народну пісню Шевченко вважав символом безсмертя України: «Наша дума, наша пісня // Не вмре, не загине… // От де, люде, наша слава, // Слава України!» («До Основ'яненка»). Народні історичні пісні та Д. — одне з літературних та історичних джерел поем «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Невольник». Тематику й стиль Д., властиву їм героїчну патетичну тональність, акцентний нерівноскладовий вірш із тяжінням до дієслівних рим Шевченко наслідує в думі Степана у поемі «Невольник» — одній з перших спроб стилізації під народну Д.: «Чайки і байдаки спускали, // Гармати риштовали, // З Дніпрового гирла широкого випливали…». Шевченко охоче звертався до типових для Д. стилістичних засобів, таких як початки-зачини: «У неділеньку у святую // У досвітнюю годину // У славному-преславному // Місті Чигирині» («У неділеньку у святую»), «У неділю вранці-рано…» («Наймичка»); як градації синонімів: «Плаче, ридає, // До Бога руки здіймає, // Кайдани ламає» («Невольник»); сталі лексичні фігури, типові епітети: «орли сизокрилі», «вовки-сіроманці», «турки-яничари», «Уже на третьому полі турки-яничари догнали, // До стовпа в'язали, // Очі виймали…» («Невольник»).

Нерівноскладовий вірш Д. з нерівномірними періодами-уступами, залежними од логічних пауз, справив вплив на метро-ритмічну й строфічну організацію віршів Шевченка з їхньою постійною трансформацією в межах одного твору. Дбаючи про популяризацію народних Д., Шевченко вмістив у своєму «Букваре южнорусском» тексти «Думи про пирятинського поповича Олексія» та «Думу про Марусю попівну Богуславку».
Література:

Сушицький Т.С. «Дума» Шевченка і українські думи (До питання про стиль «Кобзаря») // Збірник пам'яті Тараса Шевченка (1814–1914). — К., 1915;

Колесса Ф. Українські народні думи. — Львів, 1920;

Його ж: Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка // Колесса Ф. Фольклористичні праці. — К., 1970;

Грушевська К. Українські народні думи. — К., 1927. — Т. 1;

Кирдан Б.П. Украинские народные думы. — М., 1962;

Його ж: Украинский народный эпос. — М., 1965;

Комаринець Т.І. Шевченко і народна творчість. — К., 1963;

Сидоренко Г.К. Ритміка Шевченка. — К., 1967;

Грица С.Й. Мелос української народної епіки. — К., 1979.
Софія Грица

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Квартиры в Гостомеле | Квартиры в Ирпене