SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Вукелич Звонимир

ВУКЕЛИЧ (Vukelic) Звонимир (14.08.1876, м.Сень — 18.03.1947, Загреб) — хорватський журналіст і сатирик. Редактор загребської літературної газети “Hrvatska smotra”. Надрукував статтю “До 63-х роковин Тараса Шевченка” у журн. “Nova Hrvatska” (1924, №4).

Іван Ющук

Вазов Іван Минчов

ВАЗОВ Іван Минчов [27.06.(9.07).1850, Сопот — 22.11.1921, Софія] — болгарський письменник і громадський діяч. Учасник національно-визвольного протиосманського руху. Під час російсько-турецької війни 1877–78 служив у російській армії. Згодом емігрував до Росії, у 1887–89 жив в Одесі. Повернувшись до Болгарії, продовжував активну літературну і громадську діяльність. З творчістю Шевченка В. познайомив учитель і культурний діяч П.Белчев, який розповів учням про його долю і прочитав уривок з “Катерини”. Під цим враженням 1880 В. написав поему “Громаддя”. Певний вплив Шевченка відчувається у поемах “Загорка” (1883), “У царстві самодив” (1884), віршах “Іванка” (1878), “Красуня” (1879), “Малина” (1880), “Затужив Бунарджик” (1882), “Пловдив” (1883), “Любену Каравелову” (1884). Згадки про Шевченка в літературно-критичних працях В. — нотатці про М.Костомарова (Зібр. творів В. — Софія, 1957. — Т.18), у рецензії на 15-у книжку журн. “Периодическо списание” (1885), дорожніх нотатках “Поза Болгарією” (газ. “Денница”, 1891), — свідчать про його добру обізнаність з основними віхами життєвого і творчого шляху Шевченка.

Олена Шпильова

Болгарська література i Шевченко

БОЛГАРСЬКА ЛІТЕРАТУРА І ШЕВЧЕНКО. В історії болгарської літератури, болгарсько-українських літературних і культурних взаємин творчість Шевченка відіграла значущу і конструктивну роль. Перше знайомство болгар з його творами припало на 50–60-ті роки 19 ст. — час найвищого піднесення в Болгарії національно-визвольного руху проти п’ятивікового османського гніту, коли свідомість народу дедалі глибше проймалася ідеями національного самовизначення, відновлення своєї державності, соціальної рівності. Речниця цих ідей, література вже в 1 половині 19-го ст. звернулася до патріотичної тематики і, розвиваючи історико-романтичні традиції, закладені “Історією слов’яноболгарською” (1762) Паїсія Хілендарського, нагадувала читачам про героїчне минуле батьківщини та її колишню велич. Особливою прикметою цього періоду в культурному розвитку болгар був спалах інтересу до фольклору, що, як і в інших слов’янських країнах, супроводжував і водночас активізував процес пробудження національної свідомості народу, а в літературі руйнував застарілі канони Просвітництва і сприяв формуванню романтизму як відповідної ідеології і методу художнього відтворення дійсності.

Такі соціально-історичні обставини, що склалися в Болгарії на середину 19 ст., суспільні настрої в країні, де національно-визвольна боротьба сягала свого апогею, ідейно-естетичні домінанти її літератури, що визначали рух художньої свідомості, — все це спричинилося до активної зацікавленості болгарської культурної громадськості спадщиною Шевченка, в якій знайшли високохудожнє втілення ідеали, що до них прагнули в своїх творчих шуканнях і болгарські письменники. Співзвучність — ідейна, тематична, настроєво-психологічна — сприяла дієвому включенню Шевченка в болгарський літературний процес, — і через пряме наслідування українського поета, і через переклади його творів. Вплив Шевченка на болгарських письменників у передвизвольний період виявлявся найбільше у посиленні революційно-романтичного пафосу літератури, зміцненні й розвиткові фольклорних традицій, наближенні її до реалій народного життя, а пізніше — й зародженні в ній реалізму.

Переклади Шевченкових творів болгарською мовою почали з’являтися у 60–70-ті роки. На виборі поезій для перекладу позначалися не лише загальні тенденції розвитку болгарської літератури того періоду, а й ідейно-естетичні позиції перекладачів. Увагу Р.Жинзифова і П.Р.Славейкова привернули насамперед твори Шевченка баладно-романтичного характеру, пов’язані з фольклорною традицією, написані за мотивами народних пісень, переказів, легенд. Так, Р.Жинзифов у своїй книжці “Новоболгарська збірка”, що вийшла в Москві 1863 р. болгарською мовою, вмістив у розділі “Гусляр Тараса Шевченка” переклад “Тополі”, “Утопленої”, “Катерини”, трьох думок — “Вітре буйний, вітре буйний”, “Нащо мені чорні брови”, “Тече вода в синє море”, а пізніше в періодиці — і “Причинної”. Імпонували йому також твори, в яких змальовано життя селян, оспівувано героїчні події історії українського народу, піднесено ідею слов’янського поєднання. Про це свідчать його переклади “Наймички”, уривка з поеми “Гамалія”, вірша “Ой чого ти почорніло”, присвяченого П.Шафарикові вступу до поеми “Єретик”. Ці перші переклади з Шевченка у Болгарії ще не мали високої художньої вартості, не завжди адекватно відтворювали зміст оригіналу; позначилася на них і складна мовна ситуація — суміш болгарської і македонської (це відзначав ще сучасник Жинзифова — відомий письменник і діяч визвольного руху Л.Каравелов у статтях “Болгарська література” (“Българска пчела”. 1864, кн. 3–4) і “Чи знаєш ти, хто ми?” (“Свобода”, 1871, № 24).

Протягом 60–70 років до творчості Шевченка звернувся болгарський поет і публіцист П.Р.Славейков. Йому належать переклади уривків із “Причинної”, “Перебенді”, поезій “Минають дні, минають ночі”, “Думи мої, думи мої, лихо мені з вами”, балади “Тополя”. Вплив Шевченка помітний і в оригінальних творах обох письменників (поема “Кривава сорочка”, вірші “Голуб”, “Безсоння”, “Питала Болгарія”, “Сон” Жинзифова; поеми “Бойка-воєвода”, “Джерело Білоногої”, “Милена”, поезії “Вигнанець”, “Пісня про тиранів” та ін. П.Р.Славейкова). Це позначалося на їхній загальній тональності, віршових розмірах.

Значно глибше проникнути в поетичний світ Шевченка вдалося Л.Каравелову. Наприкінці 50-х років у Москві він познайомився з “Кобзарем” і на поч. 60-х почав його перекладати. Подібно до інших болгарських письменників того часу, Каравелова особливо цікавили твори, які тематично й образно-стилістично були близькі до фольклору; але його увага зосередилась не на романтичних баладах, а на віршах, що розкривали реалії українського народного побуту (“Тече вода в синє море”, “Нащо мені чорні брови”, “Породила мене мати”). Прагнув він познайомити читача і з громадянською та політичною поезією Шевченка: переклав уривок з поеми “Єретик”, працював над перекладом “Неофітів”, готуючи разом з І.Прижовим примітки до поеми, підкреслюючи її викривальний характер (переклад і примітки за життя Каравелова не були надруковані). Шевченкові рядки Каравелов використовував і як епіграфи до своїх публіцистичних праць. Захоплення творчістю Шевченка відчутно позначилося на всьому літературному доробку Каравелова: за Шевченковими мотивами, з використанням його віршової техніки написані поезії “Самоїл”, “Нові Христові апостоли”, “Коли умру, не ховай мене”, “Чорні очі, біле личко” і чимало інших. Цей вплив у болгарській критиці часом навіть трактувався як негативний для розвитку оригінального обдарування Каравелова. Так, молодший сучасник Каравелова, письменник і громадський діяч, К.Величков у критичній студії “Любен Каравелов” (“Денница”, 1890, кн. 1,3,4) зауважував: “Усі вірші Л.Каравелова написані в дусі і за формою поезій малоросійського поета Шевченка, але без їхньої поетичності. Взагалі, малоросійські письменники шкідливо і деспотично впливали на белетристичний талант Каравелова, і він ніколи вже не міг звільнитися від малоросійських взірців”. І все ж роль Р.Жинзифова, П.Р.Славейкова, Л.Каравелова як першовідкривачів Шевченка для болгар безсумнівна, — вони ввели творчість українського поета у культурний обіг, привернули увагу до неї і письменників, і читачів.

Після визволення Болгарії від османського поневолення (1878) почався новий період в історії болгаро-українських літературних взаємин, який охоплює кінець 19-го — перші десятиліття 20-го ст.; урізноманітнилося і сприймання творчості Шевченка болгарською громадськістю. Протягом 80–90 років, на які припало формування реалізму в болгарській літературі, до “Кобзаря” найбільше зверталися письменники цього напряму. Під певним впливом Шевченка відбувалося становлення таланту класика болгарської літератури І.Вазова. Ще в гімназичні роки він познайомився з поемою “Катерина”, а пізніше — з деякими іншими творами Шевченка (переважно в російських перекладах). Під цим враженням Вазов написав одну з найкращих своїх поем — “Громаддя” (1880), сюжет якої взято з життя села й розроблено на основі соціального конфлікту. За визнанням автора, віршову структуру поеми, її розмір він запозичив у Шевченка. Його ж вплив позначився на жіночих образах поем Вазова “Громаддя” та “Загорка”. Шевченкова традиція відчувається в ліричних поезіях Вазова 80–90-х років (“Іванка”, “Красуня”, “Малина”, “Затужив Бунарджик”, “Любену Каравелову” та ін.).

Сюжетами із сільського життя, близькістю до фольклорної образності й стилістики творчість Шевченка привертала увагу болгарських письменників народницького напряму. Певну роль відіграла вона у формуванні світовідчуття Т.Г.Влайкова; “сердечна простота і тепла задушевність” поем “Катерина” і “Наймичка” надихали не тільки його ранні поетичні спроби, а й прозу, в якій він відтворював життя села та народної інтелігенції. За болгарськими перекладами познайомився з творами Шевченка письменник-народник Ц.Церковський; деякі Шевченкові мотиви і віршові розміри використано ним у поезіях “Серце моє”, “Думи мої”, “Думи, думи”, поемах “На жнива”, “Ружа”. Шевченкова поетична традиція, сприйнята вже через творчість Каравелова і Славейкова, відчувається в деяких творах Д.Максимова.

Ширше познайомилася болгарська громадськість з творчістю Шевченка у 80–90 роках. 1881 р. у демократичній газеті “Работник” (№ 14) надруковано перший болгарський переклад “Заповіту” (перекладач невідомий). Знаменно, що в цей час переклади з Шевченка входять у хрестоматії світової літератури, призначені для шкіл, педагогічних і духовних училищ. Першим таким виданням була “Хрестоматія для вивчення словесності” в 2-х томах (Пловдив, 1888–1889), упорядкована Ст.Костовим і Д.Мишевим. Тут уміщено вже відомі переклади Л.Каравелова “Тече вода в синє море”, П.Р.Славейкова “Перебендя” (цей твір користувався в Болгарії особливо широкою популярністю і часто перекладався). Чималим досягненням перекладної шевченкіани (як на той час) стали переклади Хр.Кесякова поезій “Самому чудно. А де ж дітись?”, “Садок вишневий коло хати”, уривки з послання “І мертвим і живим…”, балади “Тополя”, також уміщені в цій хрестоматії. Пізніше ці та інші твори Шевченка друкуються в хрестоматіях А.П.Стоїлова і Д.Мирчева, І.Пеєва та ін., а отже входять у програму вивчення літератури в школах та училищах. У другій половині 90-х років з’являється ще кілька нових перекладів з Шевченка: І.Белева — “Вітре буйний, вітре буйний” (“Българска сбирка”, 1895, кн. 7) та Л.Д.Іхчієва (під псевдонімом Діамантин) — “Тече вода в синє море” (“Ученически другар”, 1898, кн. 9–10) та “Ой, одна я, одна” (“Живот”, 1899, кн. 9–10).

Відчутне пожвавлення в справі перекладання творів Шевченка спостерігалося в ювілейні роки. 1911 р. відзначено перекладами Ст.Дринова поезій “Ой, гляну я, подивлюся” та “Заповіт”; 1912 він же публікує ще три переклади — віршів “Думи мої, думи мої, лихо мені з вами”, “Минають дні, минають ночі”, “Один у другого питаєм”; 1914 — “В неволі, в самоті немає”. Тоді ж — із перекладу “Заповіту” (“Свободно мнение”, 1914, кн. 18) — розпочинається багаторічне перекладання і дослідження творчості Шевченка Ст.Чилингирова. 1915 він публікує під заголовком “Ян Гус” (“Свободно мнениие”, 1915, кн. 28) уривок з поеми “Єретик”, — один з кращих своїх перекладів. І хоча далеко не всі переклади з Шевченка, здійснені в той час, адекватно передавали особливості художньої манери автора, все ж вони певною мірою розширювали уявлення болгарського читача про його поетичну спадщину (незважаючи й на помітну повторюваність окремих творів, до яких зверталися перекладачі).

Ширшому знайомству з творчістю Шевченка сприяли й статті, що друкувалися в болгарській періодичній пресі кінця 19-го — початку 20-го ст. Першу статтю, в якій невідомий автор прагнув показати соціальне коріння творчості Шевченка, надрукувала газета “Работник” (1881, № 14). Грунтовну інформацію про його життя і діяльність болгарський читач одержав із статті осілого в Румунії емігранта з Росії К.Доброджану-Гері “Тарас Шевченко”, яку журнал “Дело” (1894, № 2) передрукував з французького журналу “L'êre Nouvelle” (“Нова ера”, 1894, № 5). Кілька оглядових статей вміщено у болгарській періодиці на відзначення 50-річчя з дня смерті Шевченка (І.Шивачев, Д.Кьорчев, С.Скитник, В.Парушев та ін.). У статті С.Чилингирова “Шевченко болгарською мовою” (журнал “Славянски глас”, 1911, кн. 1–2) зроблено першу в болгарському літературознавстві спробу узагальнити факти, що свідчили про вплив творчості українського поета на болгарську літературу. Широко відзначалося в Болгарії 100-річчя з дня народження Шевченка. З ініціативи товариства “Слов’янська бесіда” у Софійському університеті відбувся літературний ранок, на якому прочитано доповіді С.Станимирова “Біографічні відомості про Тараса Григоровича Шевченка” та відомого вченого І.Д.Шишманова “Тарас Шевченко, його творчість і його вплив на болгарських письменників перед визволенням” (обидві надруковані в книжці “Спомин про Тараса Григоровича Шевченка”, Софія, 1914). Доповідь Шишманова була помітним здобутком болгарського шевченкознавства на той час. У ній автор науково визначив ідейно-тематичні напрями впливу творчості Шевченка на болгарських письменників. Ця доповідь лягла в основу праці Шишманова “Роля України в Болгарськім відродженню. Вплив Шевченка на болгарських поетів передвизвольної доби”, виданої українською мовою у Відні 1916 р. У зв’язку з ювілеєм болгарська періодика опублікувала низку перекладних статей, цікавих своїм аналітичним підходом, датського дослідника Г.Брандеса “Тарас Григорович Шевченко” (журнал “Земеделска мисъл”, 1914, № 2), російського критика В.Львова-Рогачевського “Огненне слово” (“Борба”, 1914, № 8), К.Мустейкіса “Т.Г.Шевченко” (“Листопад”, 1914, кн. 26, 28), і болгарських критиків Д.Толмачова (“Демократичен преглед”, 1914, № 2), М.Москова (“Българска сбирка”, 1914, № 4), В.Парушева (“Нова балканска трибуна”, 1914, 12 березня) та ін., що здебільшого мали інформативний характер. А загалом ювілейний 1914 рік заклав міцні основи болгарської наукової шевченкіани; саме тоді було поставлено важливі проблеми українсько-болгарських літературних зв’язків, центральне місце в яких починаючи з 60–70-х років 19-го ст. посідала постать Шевченка.

Наступний період в історії болгарсько-українських культурних і літературних взаємин хронологічно вкладається між двома світовими війнами; його складність, різка політизованість, ідеологічні протистояння спричинені такими етапними історичними подіями, як Жовтнева революція 1917 в Росії, національно-визвольний рух на Україні 1918–1920, Вересневе повстання 1923 в Болгарії, його придушення і встановлення в країні фашистського режиму, утворення тоталітарної системи в Радянському Союзі. Цілком природно, що суспільно-політична ситуація і в Болгарії, і в Україні призвела до неоднозначних потрактувань творчості Шевченка, до ідеологічної боротьби навколо його імені. На початку 20-х років статті і розвідки про Шевченка в Болгарії друкувалися, головним чином, на сторінках двотижневика “Украинско-български преглед”, заснованого 1919 р. силами болгарських літературознавців та української еміграції. Однією з перших в ньому була опублікована (1920, № 12) промова І.Д.Шишманова, виголошена з приводу 59 річниці з дня смерті Шевченка. В ній автор відзначив “існування політичного українського питання”, однак наголос зробив на всеслов’янському і всесвітньому значенні спадщини Шевченка. Як речника української нації трактує його Д.Т.Страшимиров у публіцистичній за своїм характером статті ““Заповіт” Шевченка” (“Украинско-български преглед”, 1920, № 11). На відомому фактажі побудовано статті Ст.Младенова “Любен Каравелов на українська література” і Н.Балабанова “Тарас Шевченко і деякі наші письменники передвизвольної доби” (“Украинско-български преглед”, 1920, № 11). Нові спостереження містила в собі розвідка Л.Д.Іхчієва “Вплив Шевченкової поезії на творчість Райка Жинзифова” (“Украинско-български преглед”, 1920, № 12). Того ж 1920 р. в ювілейному “Збірнику на честь проф. Ів.Д.Шишманова” опубліковано дві статті про вплив спадщини українського поета на творчість болгарських письменників — “Тарас Шевченко болгарською мовою” (розширений варіант) Ст.Чилингирова та “Любен Каравелов і Україна” Д.Шелудька. Увагу Ст.Чилингирова привернули причини широкого резонансу Шевченка в громадському і літературному житті Болгарії передвизвольної доби; крім того, автор подає бібліографію перекладів з Шевченка болгарською мовою. Стаття Д.Шелудька цікава постановкою проблеми — Л.Каравелов і українське національне питання; використовуючи фактичні дані про перебування Каравелова в Москві, його співробітництво з І.Г.Прижовим, аналізуючи ставлення болгарського письменника до України за його висловленнями, Шелудько робить висновок, що Каравелов “не лише перекладав Шевченка, а й поділяв його політичні і національні ідеали”. Наступного року Шелудько розширив поле своїх спостережень, розглядаючи питання про значення творчості Шевченка для розвитку болгарської літератури перед визволенням у статті “Кілька нотаток про вплив Шевченка на болгарських поетів” (журнал “Слънце”, 1921, кн. 11); тут, однак, автор виходив з теорії запозичень, що позначилось на об’єктивності поцінування оригінальних обдарувань болгарських письменників. З його пізніших статей слід відзначити “Вплив Шевченка на Любена Каравелова” (1928), “Шевченко і тенденція в мистецтві” (1934), “Шевченко в своїх російських творах” (1936). Привертає увагу стаття українського скульптора М.Паращука “Шевченко-художник” (“Литературен глас”, 1934, 10 липня), в якій професійно розглядається мистецька спадщина Шевченка. Вартий згадки також факт, що активно сприяв популяризації Шевченка в Болгарії. 1919 за інсценізацією українського письменника І.Тогобочного (псевдонім Івана Щоголева) на сцені Софійського вільного театру відбулася вистава “Наймички”. П’єса мала великий успіх, витримала близько тридцяти спектаклів і протягом 20–30-х років йшла з незмінним успіхом на сценах інших театрів, діставши позитивні рецензії у пресі (“Илюстрация, театр и музика”, 1919, 23 березня; “Учителски весник”, 1929, 26 жовтня та ін.).

Протягом 20–30-х років у болгарській пресі з’являлось чимало статей (переважно політемігрантів з Росії А.Шульговського, І.Орлова, Д.Гаврійського), в яких творчість Шевченка висвітлювалася під антирадянським кутом зору. У статті П.Біціллі (“Литературен глас” 1934, № 238) поезія Шевченка розглядалася як “явище обласної, регіональної … частини російської літератури”. З 1934 р. в галузі шевченкознавства активно виступила болгарська марксистська критика, яка трактувала творчість Шевченка з вульгарно-соціологічних, суто класових позицій, недооцінюючи або й різко засуджуючи суто національні її інтерпретації. Таких поглядів, зокрема, дотримувався М.Марчевський, який у статті “Співець українських рабів і кому він належить” (“Работнически литературен фронт”, 1934, 1 квітня) вбачає в Шевченкові лише борця проти царизму і поміщиків, який “належить тим, хто нині будує на його батьківщині соціалізм”. Автор оголошує погляди на творчість Шевченка вже репресованого на той час С.Єфремова і “його болгарського послідовника” Ст.Чилингирова “буржуазно-націоналістичними”. Подібне спрямування мала й стаття Г.Бакалова “Пан Ст.Чилингиров і “дух” Шевченка” (“Звезда”, 1934, кн. 16).

Широко відзначався в Болгарії 125-річний ювілей Шевченка 1939 року. Значний резонанс мали статті Т.Павлова “Проблема Шевченка” (газета “Заря”, 1939, 13 травня), в якій наголошувалося на інтернаціональному характері творчості Шевченка і її значенні для боротьби трудящих Болгарії проти соціальної нерівності і визиску, і Г.Бакалова “Шевченко і російська демократія” (“Заря”, 1939, 22 травня), де висвітлено участь поета у визвольному русі Росії. Вагомим внеском у вивчення спадщини Шевченка й поширення його творів серед народу були статті Л.Стоянова “Великий український поет Тарас Шевченко” (газета “Култура”, 1939, 18 березня) і К.Зидарова “Тарас Григорович Шевченко” (“Заря”, 1939, 18 березня). Цікаві, подекуди нові думки містяться в статтях Г.Белева “Вічний, як народ”, М.Дилянова “Тарас Шевченко і Христо Ботев”, М.Марчевського “Народ і поет”, С.Каракостова “Шевченко і слов’янство”, Л.Стоянова “За правду і за свободу”, — всі надруковані навесні 1939 р. у спеціально до ювілею виданому в Софії єдиному номері газети “Тарас Шевченко”, в підготовці якої взяли участь визначні болгарські письменники, вчені, громадські діячі. Того ж таки 1939 в Україні публікується стаття болгарського емігранта А.С.Величкова “Шевченко і болгарська література 60–70-х років 19-го століття” (“Радянське літературознавство”, 1939, кн. 4). Детальну бібліографію болгарської шевченкіани вмістив М.П.Арнаудов у 15-му томі “Повного видання творів Тараса Шевченка” (Варшава-Львів, 1938), спеціально присвяченому рецепції Шевченка поза межами України.

Протягом 20–30-х років у болгарській пресі публікувалося чимало нових перекладів творів Шевченка — зокрема, й тих, що вже перекладалися раніше. У 1920 “Украинско-български преглед” (№ 11, 13) друкує вірші “Думи мої, думи мої, ви мої єдині”, “Ой, чого ти почорніло” у перекладі Хр.Цанкова-Дерижана, “Якби ви знали, паничі”, “Мені однаково, чи буду” у перекладі Ст.Чилингирова. 1924 у перекладі Хр.Цанкова-Дерижана з’являється й поезія “І досі сниться: під горою” (“Млечен път”, кн. 7–8). З трьома перекладами — “Заповіт”, “І день іде, і ніч іде”, “Та не дай, Господи, нікому” — виступає С.Димитров (“Северянин”, 1928, № 5; 1929, № 9–10). На відзначення 120-річчя від дня народження Шевченка Н.Хрелков опублікував свій переклад уривка з послання “І мертвим, і живим…” (газета “Щит”, 1934, 28 березня); Ст.Чилингиров переклав вірш “Не женися на багатій” (газета “Литературен глас”, 1934, № 238), Д.Стоєвський — “Тяжко, важко в світі жити” (“Украинско-български вести”, 1935, кн. 1). Особливо активізувалося перекладання творів Шевченка ювілейного 1939 року. В Україні у перекладах Кр.Кюлявкова видано повість “Художник” (К., 1939) і збірку поезій “Вибрані твори” (К., 1939), — останню з передмовою І.Стебуна. Перевидана в Болгарії 1947 з передмовою К.Кюлявкова, ця збірка була негативно оцінена Д.Шелудьком (“Септември”, 1950, кн. 7), який відзначив деякі помилки в біографічних відомостях про Шевченка, а також низький художній рівень перекладів.

В ювілейній газеті “Тарас Шевченко” під заголовком “Чотири пісні” вміщено добірку віршів: “Закувала зозуленька”, “Думи мої, думи мої”, “Подражаніє сербському”, “Ой, умер старий батько” у перекладах Л.Стоянова; поезії “До Основ’яненка” у перекладі К.Зидарова; “Думи мої, думи мої”, “Мені однаково, чи буду”, “Заповіт” у перекладі А.Тодорова; “Ой, маю, маю я оченята”, “Ой, на горі роман цвіте” у перекладі Б.Райнова; “Маленькій Мар’яні” у перекладі М.Грубешлієвої. Журнал “Изкуство и критика” (1939, кн. 3) опублікував переклад Бленіки (П.Д.Цаневої) “Ісайя. Глава 35. Подражаніє”. Всі ці переклади, попри окремі змістові чи художні втрати, засвідчили, що рівень перекладацького мистецтва в Болгарії значно підвищився, і творчість Шевченка відкрилася болгарському читачеві багатогранніше і глибше.

Після другої світової війни і приєднання Болгарії до блоку соціалістичних країн інтерес болгарських учених, критиків, письменників зосереджується на двох питаннях — творча особистість Шевченка і вплив його спадщини на болгарську літературу. Перші публікації з’являються вже в середині 40-х років, — серед них статті С.Каракостова “Тарас Шевченко і болгарська література” (“Българо-съветска дружба”, 1946, кн. 3) і А.Тодорова “Слов’янські поети — борці за свободу” (“Ведрина”, 1947, 19 вересня). Почасти нові для болгар матеріали (хоча дещо було вже відомо з давнішої статті Д.Шелудька “Україна і Союз народів” (у журналі “Мир чрез съюзване”, 1919, кн. 2) про участь Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві подав С.Каракостов у своїй книжці “Кирило й Мефодій і боротьба за свободу та слов’янське просвітительство” (Софія, 1946). Протягом 50-х років у болгарській пресі опубліковано статті Н.Дончева “Тарас Шевченко, великий український поет” (“Изгрев”, 1951, 7 березня), П.Русева “Тарас Григорович Шевченко, великий народний поет-революціонер” (“Отечествен фронт”, 1954, 10 березня), Й.Цонева “Геніальний син України” (“Труд”, 1956, 10 березня). У ці ж роки почалася плідна діяльність П.Атанасова, який зробив значний внесок у вивчення і популяризацію творчості Шевченка в Болгарії. Серед його праць слід відзначити: “Болгаро-українські зв’язки в добу Відродження” (“Славяни”, 1955, кн. 6), “115 років “Кобзаря” (“Славяни”, 1955, кн. 2), “Димитр Полянов і українська культура” (“Славяни”, 1959, кн. 3), “Шевченко і Георгій Бакалов” (“Славяни”, 1961, кн. 6), “Тарас Шевченко. Життя і творчість” (Софія, 1964), “Шевченко і болгари” (“Литературен фронт”, 1964, 5 березня) та ін. 100-річчя від дня смерті Шевченка було відзначено появою статей І.Давидкова “Наш дар ювілеєві” (“Литературен фронт”, 1961, 9 березня), В.Мавродієва “Тарас Шевченко і наш театр” (“Театър”, 1961, кн. 4), С.Великова “Близький і любимий нашим народом” (“Пламък”, 1961, кн. 3), бібліографічної роботи Є.Сарафової “Тарас Шевченко в Болгарії” (“Библиотекар”, 1961, кн. 2), брошури Х.Крушева “Великий український кобзар Тарас Шевченко” (Софія, 1961). 1963 р. в Україні вийшла монографія українського літературознавця О.В.Шпильової “Т.Г.Шевченко і болгарська література” — перша спроба ширшого розгляду питання в історико-хронологічній послідовності. Серйозні дослідження про творчість Шевченка і його значення для розвитку болгарської літератури належать відомому вченому-славісту С.Русакієву. Його найвагоміша праця — “Тарас Шевченко і болгарська література” (Софія, 1964; український переклад — 1968). В ній використано багато архівних матеріалів, докладно проаналізовано переклади з Шевченка болгарською мовою, широко цитуються і поціновуються статті про його життя і творчість. З інших його досліджень слід згадати такі: “ “П.Р.Славейков і Шевченко” (розділ у книзі “П.Р.Славейков і російська література”, Софія, 1956), “Геній України” (журнал “Език и литература”, 1961, № 1), “Роль Т.Г.Шевченка в розвитку болгарської поезії епохи, що передувала визволенню Болгарії” (в кн. “Шевченко и мировая культура”, Москва, 1964). До творчості Шевченка в повоєнний період зверталися також відомі болгарські літературознавці й письменники С.Божков, Е.Георгієв, В.Велчев, Л.Минкова, К.Кюлявков, Л.Стоянов, К.Зидаров та ін. З’являються у періодиці переклади окремих творів Шевченка. Ще у 50-х роках його поетичний доробок почав перекладати Д.Методієв. 1956 в його перекладах видано збірку “Вибраних творів”, 1960 — “Вибрані твори” у двох томах, у 1964 — “Кобзар”, куди ввійшли майже всі поетичні твори Шевченка. Переклади Д.Методієва відзначаються високою художньою майстерністю, вони дали болгарському читачеві достатньо повне уявлення про непересічний талант і своєрідність світобачення Шевченка (рецензії І.Давидкова в газеті “Литературен фронт”, 1961, 9 березня; Хр.Йорданова в газеті “Работническо дело”, 1960, 5 червня та ін.). Про глибоко емоційне сприйняття Шевченкової творчості свідчить і поява присвячених Шевченкові оригінальних віршів болгарських поетів І.Давидкова, А.Тодорова, М.Грубешлієвої.

150-річчя від дня народження Шевченка було відзначено в Болгарії урочистими зборами, літературними вечорами. Делегація болгарських письменників і вчених взяла участь у ювілейних торжествах 1964 в Україні. З промовою на Міжнародному форумі діячів культури в Києві виступив С.Русакієв. Цікаві дослідження проблеми українсько-болгарських літературних зв’язків і значення творчості Шевченка для болгарської літератури опубліковані в Україні у 80-х роках. У п’ятитомній праці “Українська література у загальнослов’янському і світовому літературному контексті”, здійсненій силами співробітників Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України в 1 томі (К., 1987) вміщено два розділи — “Українсько-болгарські зв’язки другої половини 19-го ст. (автор В.Н.Климчук) та “Українсько-болгарські літературні взаємини кінця 19-го — початку 20-го ст.” (В.Н.Климчук, В.А.Москаленко), в яких проблемі “Шевченко і болгарська література” приділено багато уваги і розглянуто на широкому історичному тлі культурних зв’язків обох країн. Новою постановкою питання і оригінальним його висвітленням привертає увагу стаття В.Н.Климчука “Шевченко і Ботев. Літературна паралель” (“Радянське літературознавство”, 1987, кн. 3). Оглядовий характер має стаття того ж автора “Шевченко і болгарська література”, вміщена в збірнику “Шевченко і світ” (К., 1989). Дослідження рецепції Шевченка в Болгарії, яка вже має велику дослідницьку літературу, продовжується нині на сучасних методологічних засадах і з максимальною науковою об’єктивністю.

Переклади: Шевченко Т. Художник. К., 1939; Шевченко Т. Избрани произведения. К., 1939; Шевченко Т. Избрани произведения, т. 1–2, Софія, 1960; Шевченко Т. Кобзар. Софія, 1964.

Олена Шпильова


Література:



Величков А.С. Шевченко і болгарська література 60-х – 70-х років 19-го століття, “Радянське літературознавство”, 1939, № 4;

Авджієв Ж. Т.Г.Шевченко в болгарській критиці. “Радянське літературознавство”, 1958, № 4;

Кирилюк Є.П. Шевченко і слов’янські народи. К., 1958;

Павлович М. З історії перекладів творів Т.Г.Шевченка болгарською мовою. В кн.: Голос Шевченка над світом. К., 1961;

Методієв Д. Ми любимо Шевченка. “Всесвіт”, 1961, № 5;

Злыднев В.И. Шевченко и болгарская литература. В кн.: “Тарас Шевченко” М., 1962;

Шпильова О. Т.Г.Шевченко і болгарська література. К., 1963;

Кирилюк Є.П. Шевченко в болгарській літературі, “Радянське літературознавство”, 1963, № 2;

Русакиев С. Роль Шевченка в развитии болгарской поэзии эпохи, предшествующей освобождению Болгарии. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964;

Велчев В. Шевченко и българската литература. “Език и литература”, 1964, № 3;

Гончарук Г.М. Т.Г.Шевченко в болгарській прогресивній критиці (1863–1944). В кн.: Мовознавство і літературознавство. К., 1964;

Шишманов И.Д. Тарас Шевченко, неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождение. В кн.: Шишманов И.Д. Избрани съчинения, т. 1, София, 1965;

Минкова Л. Творчеството на Т.Шевченко и публицистиката на Л.Каравелов. «Известия на Института за литература на БАН». — 1966, кн. 13–19;

Русакієв С. Тарас Шевченко і болгарська література. К., 1968.

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Квартиры в Гостомеле | Квартиры в Ирпене