SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Балавенський Федір Петрович

Балавенський Федір Петрович [31.12.1864 (12.01.1865), м.Люботин, тепер Харківської області — 8.11.1943, селище Ліанозово, тепер у складі Москви] — український скульптор. Закінчив 1896 Київську рисувальну школу М..Мурашка, 1903 — петербурзьку Академію мистецтв. Викладав у Тбіліському (1905–06) і Київському (1907–22) художніх училищах, у Миргородському художньо-керамічному технікумі (1922–30). Працював у галузі станкової та монументально-декоративної пластики. В 1910 та 1912 був членом журі конкурсу на проект пам’ятника Шевченкові для Києва; 1911 отримав другу премію на конкурсі проектів пам’ятника Шевченкові. Але царським урядом було заборонено спорудження пам’ятника поетові. В 1919 Б. створив пам’ятник-бюст Шевченкові для Києва, який простояв до серпня 1919 і був розбитий денікінцями. Загалом скульпторові належать понад 20 портретів поета (“Т.Шевченко”, гіпс; “Т.Шевченко”, фарфор, обидва — 1903; зберігаються в ДМШ) та ін.
Література:

Богданович Г. Федір Петрович Балавенський. — К., 1963.

Гарбуз Володимир Васильович

ГАРБУЗ Володимир Васильович (21.12.1951, с.Карапиші, Миронівського району, Київської обл.) — український художник. Закінчив 1987 Український поліграфічний інститут ім.Федорова (відділ книжкового мистецтва). Працює в галузі книжкової та станкової графіки, станкового живопису та монументального мистецтва. Здійснив художнє оформлення книжок, автори яких звертаються до української історії, а також до легенд, релігійних поглядів та вірувань нашого народу. На художню мову Г. великий вплив мають тридиції язичництва, на які він спирається як на систему етичних та естетичних цінностей, гармонійно поєднуючи їх із духовними надбаннями християнської культури. Автор графічних серій на шевченківські теми — ілюстрації до “Кобзаря” Шевченка (1985–86), “Шевченко і вічність” (1985–86), “Стежками до світил” (1987), “давидові псалми”(1999), а також олійних творів — “Катерина” (1990), “Перепоховання генія” (1991). Твори Г. на шевченківські теми експонувались у Франції (Парижі), Японії, Монголії, Канаді, Фінляндії, Росії, Казахстані. Персональна виставка “Шевченкіана В.Гарбуза” експонувалась 1998 у Державному музеї Т.Г.Шевченка у Києві до 184-ї річниці від народження Шевченка.
Література:

Сатаєва Т. “Синапси” часів, або час промовляти. // Дніпро. — 1987. — №7;

Царинний І. Піти за обрій. // Українська культура. — 1991. — №12;

Носа В. Стежками... до світил. // Вітчизна. — 1991. — №2.



Тетяна Чуйко

Башилов Михайло Сергійович

БАШИЛОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ (псевдонім — М.Пікколо, М.Піколло); 6(18).10.1821, Могилівська губернія - 29.11(10.12).1870, Боцин (Австрія) — український і російський живописець, графік, педагог. Закінчив Харківський університет. Спеціальної художньої освіти не отримав. Жив у Харкові, Полтаві. Був близький до кола Г.Квітки-Основ'яненка. 1843-44 співпрацював з альманахом “Молодик”. З кінця 1850-х — у Москві. Ілюстрував твори російських письменників, активно співпрацював з московськими сатиричними журналами. У станковому живописі звертався до сюжетів з народного життя. Картина Б. “Краєвид з вітряком” (або “Вечір”), 1850 (зберігається у Державному музеї Т.Шевченка в Києві — ДМШ) деякий час вважалася твором Шевченка. Б. познайомився з Шевченком орієнтовно 1843-44 у с.Линовиці на Полтавщині у свого двоюрідного брата Я. де Бальмена. З ним разом 1844 виконав ілюстрації до рукописної збірки творів Шевченка “Wirszy T.Szewczenka”, поданих у польській транскрипції (зберігається в ІЛ НАН України, ф.1, №79). Б. в ній належить портрет Шевченка на шмуц-титульній сторінці та 39 ілюстрацій, заставок, кінцівок і заголовних літер (туш, перо) до першого розділу збірки, що включає твори з видання “Кобзар Т.Шевченка. 1840”. Усі вони мають підписи “M.Bachiloff” або монограмму “МВ”. 1857 на сюжет опублікованої того року (без зазначення автора) поеми Шевченка “Наймичка” Б. написав однойменну картину (ДМШ; етюд сепією - Державний літературний музей, Москва), 1858 — картину “Три покоління” (Державний Російський музей, СПб). Його офорт “Старий і смерть”, можливо, є ремінісценцією Шевченкового офорта “Солдат і смерть” з альбома “Живописная Украина”. Інші графічні твори та мідні офортні дошки Б. зберігаються у ДМШ.
Література:
Жемчужников Л.М. Мои воспоминания из прошлого. – Л., 1971;
Варшавский Л.Р. Михаил Сергеевич Башилов. // Русское искусство. Очерки о жизни и творчестве художников. Середина девятнадцатого века. – М., 1958;
Мацапура Н. Башилов — первый иллюстратор произведений Т.Г.Шевченко. // Искусство. - 1964. – № 12; Його ж — Михайло Башилов — перший ілюстратор творів Кобзаря. // Україна. – 1966. – № 52; Яцюк В. Сторінки невиданої книжки. // Живописная Украина. – 1992. – №1– 2.

Надія Покормяко

Вазарі Джорджо

ВАЗАРІ (Vasari) Джорджо (30.07.1511, Ареццо, поблизу Тоскани — 27.06.1574, Флоренція) — італійський художник, архітектор, історик мистецтва. З дванадцятирічного віку, за його свідченням, навчався в Мікеланджело у Флоренції. Служив при дворі Медичі радником з питань мистецтва та придворним живописцем. Як представник Пізнього Відродження належав до художньої течії італійського мистецтва кінця 16 ст. — маньєризму, яку характеризує зовнішнє звернення до прийомів — «манери» — митців Високого Відродження. В. був центральною фігурою тогочасного архітектурного мистецтва Флоренції, автор ряду визначних палацових споруд. У 1563 заснував у Римі Академію мистецтв, ставши згодом її академіком. В історію світового мистецтва В. ввійшов передусім як автор «Життєписів найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» (Флоренція, 1550). У першому виданні подано 133 біографії митців, а в наступному (1568) — 166, викладених у формі повчальних життєписів, покликаних, за словами автора, стати в пригоді передусім художникам. У вступних статтях до другого видання декларовано естетичні та філософські погляди В. на історію мистецтва, його природу та завдання. В «Життєписах...» вперше сформульовано поняття стилю (манери, за В.) як історичної категорії, визначено етапи розвитку середньовічного мистецтва Італії, введено термін Ренесанс (Відродження). Найвищою досконалістю мистецтва В. вважає наслідування природи. Як перша історія мистецтва, «Життєписи...» неодноразово перекладалися і стали підгрунтям формування наступних шкіл теорії та історії мистецтва, впроваджених в європейських академіях мистецтв. Трансформовані і розвинені відповідно до вимог часу, основні постулати В. певним чином продовжували впливати і на педагогічні засади Петербурзької Академії мистецтв (АМ). Так, «Життєписи...» міг використовувати В.І.Григорович у своїх лекціях з теорії та історії мистецтв, читаних у класах Товариства заохочування художників, які 1835 відвідував Шевченко. Вагомим чинником загальноосвітньої підготовки майбутніх художників ставали й майстерні окремих професорів. Надзвичайну популярність у 30-х рр. 19 ст. мала майстерня професора К.П.Брюллова, відомого своєю широтою поглядів та ерудицією. Міг Шевченко читати книгу В. у французькому перекладі (Париж, 1841–42). Шевченко вперше згадує В. на сторінках повісті «Художник» (1856). Розмірковуючи над місцем мистецтва в історії суспільства та долі визначних художників, які «в лохмотьях начинали и кончали свое великое поприще», він пише: «Разверните Вазари и там увидите то же самое, если не хуже». Далі: «жаль, что нет у нас переведенного Вазари», щоб ознайомитись із «знаменитостями нашего прекрасного искусства». Влітку наступного 1857 року, читаючи працю польського філософа Кароля Лібельта «Естетика, або Наука про прекрасне» (Познань, 1849), яка викликала у нього багато, переважно критичних, думок, Шевченко згадує В. та його «Життєписи...» і 23 липня занотовує у щоденнику: «Если бы эти безжизненные ученые эстетики, эти хирурги прекрасного, вместо теории писали историю изящных искусств, тут была бы очевидна польза. Вазари переживет целые легионы Либельтов». Як бачимо, для поета твір В. був цінним джерелом пізнання і формування естетичного світогляду.


Тв.: Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих: У 5 т. — М.-Л., 1956–71.
Література:

Дживелегов А. Вазари и Италия; Эфрос А. Вазари — писатель и историк искусства. // Вазари Дж. Жизнеописания наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих. — М.-Л., 1933.


Вікторія Колесник

Гельман Макс Ісайович

ГЕЛЬМАН Макс Ісайович [28.11(10.12). 1892, Одеса — 16.12.1979, Київ] — український скульптор і педагог. В 1916–17 навчався в школі Товариства заохочування художників у Петрограді, 1921–22 у Вищих художньо-технічних майстернях (ВХУТЕМАС) в Москві, 1922–25 у Вищому художньо-технічному інституті (ВХУТЕІН) в Ленінграді в майстерні О.Матвєєва. 1926–64 викладав у Київському художньому інституті. З 1939 — професор. Працював у галузі станкової скульптури. Шевченківській темі присвячено: конкурсний проект пам'ятника поетові для Харкова (тонованй гіпс, 1933), барельєф “На панщині” (глина, 1938), скульптурні композиція “Т.Г.Шевченко в Петербурзі” (тонованй гіпс, 1939) та “Т.Г.Шевченко” (оргскло,1954).

Наталя Янко

Годебський (Серве-Годебський)

Годебський (Godebski, Серве-Годебський) Ципріян (30.10.1835, Марі-сюр-Шер, Франція — 25.11.1909, Париж) — польський скульптор. Навчався і працював переважно в Парижі. 1858–61 перебував у Львові. Деякий час працював викладачем в Академії мистецтв (АМ) у Петербурзі. Наприкінці 80-х рр. повернувся до Парижа. У 1889 Г. замовлено бронзове погруддя Шевченка для пам'ятника поетові у Львові. Погруддя потрапило до О.Барвінського — дійсного члена Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) у Львові. Тепер зберігається у Львівському музеї українського мистецтва.

Наталя Янко

Гончара І.М. музей

ГОНЧАРА І.М. МУЗЕЙ заснований 1933 у Києві на базі приватної колекції І.М.Гончара, яка з 1960-х рр. стала вогнищем українського національного відродження. Музейна збірка налічує понад 15 тисяч одиниць зберігання. Серед них, зокрема, тканина (рушники, килими, одяг, головні убори тощо); дерево, кераміка, писанки, вироби з металу та скла; цінна колекція народних музичних інструментів. Пріоритетною в ГІММ є збірка українських народних картин, а також ікон народного письма. Окремими полотнами представлене професійне малярство і графіка. Приватна бібліотека І.Гончара налічує близько 3 тисяч українознавчих видань. Значну наукову цінність складає архівний фонд: рукописи, листи, записники, щоденники, аудіо- та фотоматеріали Г. Шевченкіана в музеї представлена роботами самого Івана Гончара, полотнами “Біля труни Шевченка” О.Куриласа, “Портрет Т.Г.Шевченка” Ф.Красицького (1906), двома портретами Шевченка невідомих авторів (один з яких датований 1887, а другий — кінцем 19 ст.), а також трьома портретами поета роботи народних малярів кінця 19 — початку 20 ст. Серед керамічних робіт є куманець з Шевченковим портретом невідомого майстра (початок 20 ст.) та Шевченків рельєф роботи М.Пошивайла (1970–80-ті рр). У томі “Черкащина” історико-етнографічного альбому “Україна і українці”, скомпонованого І.Гончаром, зберігаються фото Шевченкових родичів, діячів культури на могилі поета в Каневі, унікальні листівки.

Тетяна Пошивайло

Гончар Іван Макарович

ГОНЧАР Іван Макарович [14(27).01.1911, c.Лип’янка, тепер Шполянського р-ну Черкаської обл. — 18.06.1993, Київ] — український скульптор, живописець, графік, народний художник України (1991). Засновник приватного музею українського мистецтва (див. Гончара І.М. музей, далі ГІММ). Закінчив 1930 Київську художньо-індустріальну профшколу, 1936 — Київський інститут агрохімії та грунтознавства. Автор ряду скульптурних портретів діячів української історії та культури. Серед його робіт, присвячених Шевченкові, — “Тарас-водоноша” (1938, Шевченківський національний заповідник у Каневі), “Тарас Шевченко з сестрою” (1963, ГІММ), “Шевченко-художник” (місце знаходження невідоме), погруддя Шевченка (1963, ГІММ), погрудний пам’ятник Шевченкові (1965, с.Шешори Івано-Франківської обл.), пам’ятник Шевченку (1970, с.Лип’янка Черкаської обл.). Мармурову статую “Молодий Шевченко” (1949) придбала Третьяковська галерея у Москві. За цією роботою встановлено пам’ятник у м. Яготині Київської обл. У ГІММ зберігаються також погруддя “Т.Шевченко в кінці 1850-х років” (1950), погруддя Шевченка (1985) і бронзова форма для барельєфу Шевченка (1960-і рр). Скульптурна шевченкіана Г. доповнюється його живописними полотнами “Дума про Тараса” (1978), “Тарас Шевченко на Україні” (1989); а також графікою: “Село Шевченкове (колишня Кирилівка)” (1963), “Стара чумацька хата” (1963), “Вітряки в с.Шевченковому” (1963), “Шевченко Тиміш, онук Тараса Шевченка” (1963), “Хата Тимоша” (1964), — всі роботи виконані з натури й зберігаються в ГІММ. Державна премія Української РСР ім.Т.Шевченка, 1989.

Тетяна Пошивайло

Кудрявцева Ольга Миколаївна

КУДРЯВЦЕВА Ольга Миколаївна [8(20).02.1896, Миколаїв — 15.06.1964, Харків] — українська скульпторка. Початкову художню освіту здобула в Миколаївській художній школі ім.В.Верещагіна. В 1924–27 навчалася в Харківському художньому інституті, викладала в ньому. Одна з перших взялася за створення композицій на теми Шевченкових поезій. В 1934 разом зі скульптором З.Давидович і художником В.Касіяном взяла участь у І-му турі конкурсу на пам'ятник Шевченку для Харкова. Автор скульптури “Кріпачка” (1935; експонувалась на VI Всеукраїнській виставці в Харкові, де була відзначена третьою премією), композиції “Сліпа” (1939, за малюнком самого Шевченка). Поетичний образ юного Тараса створила в композиціях “Мені тринадцятий минало” (1951; робота експонувалася в Москві у дні Декади українського мистецтва), “Тарасик і Катруся” (1961), “Тарасик і Ярина” (1964). 150-річчю від дня народження Шевченка присвячується робота “Я…я… твоя мати” (“Наймичка”).Твори К. на шевченківську тематику (окрім композиції “Мені тринадцятий минало”, що зберігається в Полтавському художньому музеї) передані до Шевченківського національного заповідника в Каневі.

Раїса Танана

Васильківський Сергій Іванович



ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ Сергій Іванович [7(19).10.1854, м.Ізюм, тепер Харківської обл. — 24.09(7.10).1917, Харків] — український живописець. Закінчив петербурзьку Академію мистецтв (1885). Працював у галузі пейзажного, історичного, побутового живопису, а також портрета. В. — автор відомого портрета Шевченка з авторським підписом (1910–11), на якому поет зображений на повний зріст, сидячи, на тлі віддаленої широкої панорами степу з низьким горизонтом та високим небом. В. є також автором портрета поета (1907), який писав, спираючись або на один з найбільш тиражованих на той час фотопортретів, зроблений М.Доссом у квітні 1858, або на портрет Шевченка, вміщений у виданні: Шевченко Т.Г. Кобзарь: С портретом и автографом. — К., 1899; або ж на образ поета, створений І.Рєпіним за тією самою фотографією. Цей портрет не підписаний, проте за написом на звороті І.Бойка, вірогідно нащадка колишнього його власника С.І.Бойка, знайомого В., створений художником 1907. За способом моделювання обличчя та колористичним вирішенням тла портрет близький до підписаного. Обидва зберігаються в Державному музеї Т.Г.Шевченка в Києві. В. був членом жюрі конкурсу на проект пам’ятника Шевченкові 1911 (Німенко А. Пам’ятники Тарасові Шевченку. — К., 1964. — С.12). Видано три листівки з репродукцією відомого портрета Шевченка (див.: Філокартія).


Література:

Огієвська І. Сергій Іванович Васильківський. — К., 1980.



Тетяна Чуйко

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Квартиры в Гостомеле | Квартиры в Ирпене