SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Барвінок Ганна

БАРВІНОК Ганна [справжнє прізвище — Білозерська-Куліш Олександра Михайлівна; ін. псевдонім — А.Нечуй-Вітер; 23.04.(5.05).1828, хутір Мотронівка, тепер у складі с.Оленівки Борзнянського р-ну Чернігівської обл. — 23.06(6.07).1911, там само] — українська письменниця. Сестра В.Білозерського. Дружина П.Куліша. Вчилася в приватних пансіонах. Автор оповідань переважно на родинно-побутові теми. Друкувалася з 1860 в альманахах «Хата», «Руська хата», «Рада», «Складка», журналах «Основа», «Киевская старина», «Дзвінок», «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата» та ін., видала кілька збірок малої прози. Шевченко у січні 1847 був за старшого боярина на вінчанні Б.і П.Куліша у с.Оленівка, а потім на їхньому весіллі на х.Мотронівка. Зустрічався з Б. і на х. Миколаївка у родині Білозерських. Ставши нареченою П.Куліша, Б. призначила своє віно на подорож Шевченка до Італії для вдосконалення малярської майстерності, але ці плани зруйновано арештом Шевченка 1847.Шевченко у січні 1859 зустрічався з Б. у Петербурзі, згадував її в листі до М.Макарова 30 липня 1860 у зв’язку з наміром одружитися з Л.Полусмаковою.
Література:

Грінченко Б.А. М.Куліш. Ганна Барвінок. Чернігів, 1901;

Чубинський В. Ганна Барвінок.// Талан без талану. — «Вітчизна», 1968, №12.



Петро Хропко

Бецький Іван Єгорович

БЕЦЬКИЙ Іван Єгорович ( Юрійович ) [ псевдонім Надежда Васильковичева та ін.; 1818, Москва ¾ 1890, Флоренція ] ¾ український і російський видаавець, перекладач. Освіту здобув у Московському (1833–39) і Харківському (1840–42) університетах. Служив у Харківському дворянському депутатському зібранні (1843–45), згодом ¾ в канцелярії московського генерал=губернатора (1849). Перебуваючи в Харкові, Б. підтримував дружні контакти з В.Каразіним, Г.Квіткою-Основ’яненком, М.Костомаровим, за активним сприянням яких почав видавати український літературний альманах “Молодик” (вип.1–3, Х., 1843; вип.4, Спб., 1844). На сторінках альманаху друкувалися художні твори українських та російських письменників, зокрема й кілька поезій Шевченка ( балада “Утоплена” та ін.), науково=історичні матеріали, українські народні пісні тощо. Б. відомий як перекладач і популяризатор творчості німецького письменника Жан Поля. Окремі його твори в російському перекладі Б. (“Луна днем” та ін.) друкувалися в “Молодику на 1843 год” (ч.1., 1843). 1844 Б. видав у Петербурзі у власному перекладі “Антологию из Жан Поля Рихтера”.

Література:

Срезневский В.И. И.Е.Бецкий ¾ издатель “Молодика” // Журнал министерства народного просвещения. ¾ 1900. ¾ Кн.12.

Борис Деркач

Білецький-Носенко Павло Павлович

БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО Павло Павлович [16.(27).08.1774, м.Прилуки, тепер Чернігівської обл. ¾ 11(23).06.1856, там само] ¾ український письменник, мовознавець, культурно-освітній діяч. Закінчив 1793 Шляхетський кадетський корпус у Петербурзі. 1798 вийшов у відставку. Член Товариства наук при Харківському університеті. Серед художнього доробку Б.-Н. центральне місце посідають байки, а також поеми, балади, віршові казки, написані в бурлескній і преромантичній манері. Уклав перший найповніший на ті часи “Словарь малороссийского, или юго-восточнорусского языка”, 1843 (вперше надрукований 1966). У “Предуведомлении” до свого словника Б.-Н., обстоюючи право на існування й розвиток української мови і літератури, серед його джерел називає більшість творів наддніпрянських і слобожанських письменників, зокрема й “Кобзар” Шевченка. У розвідці “О языке малороссийском` (уперше надруковано у “Полтавських губернских ведомостях”, 1841), уміщеній після передмови до словника, визначаючи українську мову “богатой, выразительной” і посилаючись на представників нового українського письменства, які “подарили отечественную литературу своими прекрасными произведениями на малороссийском языке”, поряд з І.Котляревським, Г.Квіткою-Основ’яненком, Є.Гребінкою тв ін. називає Шевченка, автора “Кобзаря” та поеми “Гайдамаки”.


Література:

Деркач Б. П. П.Білецький-Носенко: Життя і творчість. ¾ К., 1988.



Борис Деркач

Білоус Михайло Іванович

БІЛОУС Михайло Іванович (1838 — ?) — український видавець, родом із Покуття. Засновник друкарні в Коломиї, в якій у 2-й половині 19 — на початку 20 ст. видавав популярні книжки для народу, часописи “Руска рада” (1871–93), “Голос народний” (1865–68). Друкував свої видання мовою, близькою до язичія. Опублікував поему Шевченка “Гайдамаки” з ілюстраціями О.Сластіона (1898), яка викликала широкий резонанс в українській та польській пресі, в тому числі в журн. “Киевская старина” (1899, т.61). Відгуки преси на це видання Б. зібрав у брошурі «Про издание иллюстрированной поэмы “Гайдамаки” славного украинского поэта Тараса Григорьевича Шевченко» (Коломия, 1899), супроводивши їх власними коментарями.

Федір Погребенник

Бодянський Осип Максимович

БОДЯНСЬКИЙ Осип Максимович [псевд. — О. Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І..Мастак та ін.; 31(10).11. 1808, за ін. даними — 3(15). 11. 1808, м. Варва, тепер Чернігівської обл. — 6(18).9. 1877, Москва] — український і російський філолог-славіст, історик, фольклорист, перекладач, видавець, письменник, член-кореспондент Петербурзької Академії наук (1854). Після закінчення духовної семінарії (Переяслав) та університету (Москва, 1834) перебував 1837–42 у науковому відрядженні в західних, в основному слов’янських, країнах. Автор численних наукових праць з історії, літератури, фольклору, мовознавства слов’янських країн. Був у близьких взаєминах з багатьма видатними діячами науки й культури. З Шевченком познайомився у лютому 1844, один про одного вони знали й раніше, зустрічалися 1844,1845,1858,1859, листувалися (збереглося два листи Б. і шість листів Шевченка). Протягом життя Б. пропагував твори Шевченка серед слов’ян, 1844 надіслав до Чехії В.Ганці, П.-Й. Шафарикові і Національному музею «Тризну», «Гамалію» та «Чигиринський Кобзар» і «Гайдамаки», до Хорватії «Тризну» і «Гамалію» С.Вразу, обговорював з Шевченком заплановане видання «Живописной Украины», зацікавив Шевченка історією чехів та Шафариком, якому український поет присвятив поему «Єретик». Видаючи 1843 перекладену російською мовою працю Шафарика «Слов’янське народописання», до перелічених чеським ученим прізвищ українських письменників Б. додав ім’я Шевченка. Б. підтримував поета в роки заслання, надсилав йому листи, книжки; Шевченко відіслав Б. з Новопетровського укріплення автопортрет (не зберігся), вірш «Як маю я журитися». Плануючи видання всеслов’янського альманаху, Б. переписав для нього 15 творів Шевченка. 9 травня 1861 Б. був серед тих, хто прощався з Шевченком у церкві Тихона-чудотворця у Москві. Архів Б. зберігається в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної Академії наук України, а також у сховищах Москви та Санкт-Петербурга.
Література:

Кочубинский А.А. О.М.Бодянський в его дневнике // Исторический вестник. — 1887.—№ 12;

Василенко Н. Иосиф Максимович Бодянский и его заслуги для изучения Малороссии // Киевская старина. — 1903. — Т. 80,81,83;

Савченко Ф. Відомості про Т.Г. Шевченка в неопублікованій кореспонденції Бодянського // Україна. — 1930. — № 3–4;

Кирилюк Є.П. Шевченко і слов’янські народи.— К., 1958;

Полотай А.М. Шевченко і Бодянський // Радянське літературознавство.—1965. — № 8.



Ангеліна Полотай

Васильєв-Буглай Дмитро Степанович

ВАСИЛЬЄВ-БУГЛАЙ Дмитро Степанович [9(21).08.1888, Москва — 15.10.1956, там само] — рос. композитор і хоровий диригент. Учень В. Калинникова (гармонія) та О. Кастальського (вільна творчість). Майстер хорової музики, пропагандист і збирач пісенного фольклору. У його різножанровій спадщині є ораторія «Полтава» за О. Пушкіним та кіносценраієм О. Толстого (1944), «Українська сюїта» на мелодії М. Лисенка для солістів, хору та оркестру нар. інструментів (1945), хорова сюїта на слова М. Рильського та нар. поетів (1953). На слова Шевченка (рос. перекладА. Колтоновського) написав мішаний хор без супроводу «Ой одна я, одна» (1953).
Література:

Локшин Д. Д.С. Васильєв-Буглай. — М., 1958.



А.Муха

Вечерниці

“ВЕЧЕРНИЦІ” — український літературно-громадський журнал-тижневик (“літерацьке письмо для забави і науки”), що виходив у Львові 1862–63 спочатку за редакцією Ф.Заревича, а згодом — В.Шашкевича. Як перше періодичне виданн народовського напряму “В.” дотримували концепції творення літератури на основі живого народного мовлення, і тут для них орієнтиром була Шевченкова творчість. У цьому зв'язку журнал надрукував 15 творів поета, зокрема, уривки з поем “Тарасова ніч”, “Гайдамаки”, “Чигрине, Чигрине”, “Гамалія”, “Кавказ”, “Відьма”, “Холодний яр”, “І мертвим, і живим…”, “Чернець” та ін. У зверненні “До громади” (1862, Ч.16) зазначалося, що Шевченко закликав “до житт ідеальнолюдського”, що його слово “надало нам повагу меж народами”. У журналі було передруковано з петербурзької “Основи” статті П.Куліша “Чого стоїть Шевченко яко поет народний”, Л.Жемчужникова “Згадка за Шевченка, його смерть і похорони”, нарис О.Лазаревського “Дитинний вік Шевченка”. На захист Шевченка від нападок польської шовіністичної преси журнал опублікував статтю Д.Танячкевича «Слівце правди “Dziennik-ові Literack-ому” про нашого батька Тараса Шевченка». Розпочату нею полеміку продовжив К.Климкович у статті “Ми і вони”. К.Климкович надрукував у “В.” вірш “На вічну пам'ять Тарасові” (1863.— Ч.9).
Література:

Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 томах. — К., 1984 — Т.41; Історія української дожовтневої журналістики. — Львів, 1983.

Петро Хропко

Діброва Іван



ДІБРОВА Іван (справжнє прізвище — Гордий Гаврило Васильович; 21.07.1881, с.Добринівці, тепер Заставнівського р-ну Чернівецької області — 6.06.1917, Відень) — український письменник, громадсько-культурний діяч. Навчався в чернівецькій учительській семінарії, з якої 1903 виключений через політичну неблагонадійність, був заарештований. Автор поетичних і прозових творів з життя буковинського селянства. Вибране Д. увійшло до антології “Письменники Буковини початку ХХ століття” (К., 1958). Брав участь у нелегальному транспортуванні через австрійсько-російський кордон забороненої літератури, в тому числі творів Шевченка. 1902 виступив на Буковині з нагоди 41-ї річниці смерті Шевченка. Автор науково-популярної статті “Тарас Шевченко (Його життя і значення для народу)” (“Народне багатство”. — 1908. — 20.02).



Федір Погребенник

Белей Іван Михайлович

БЕЛЕЙ Іван Михайлович [псевдонім і криптонім — Роман Розмарин, Гнат Перевізник та ін.; 1856, м. Войнилів, тепер смт. Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — 20.10. 1921, Львів] — український журналіст, перекладач і критик. Закінчив юридичний факультет Львівського університету (1880). Належав до демократичної частини студентського товариства «Академический кружок», був членом редакції журн. «Друг» (1876–77). Разом з І. Франком та М. Павликом видавав «Дрібну бібліотеку» (1878–79), редагував журн. «Світ» (1881–82), на сторінках якого виступив з сатиричними нарисами проти негативних явищ галицької дійсності. Довголітній редактор газ. «Діло» (1884–1902) та її літературного додатку «Бібліотека найзнаменитіших повістей». Автор перекладів з західноєвропейської літератури , численних публіцистичних, літературно-критичних статей, нарисів і рецензій. З юнацьких років був активним учасником і організатором відзначення щорічних шевченківських свят, у редагованих ним виданнях систематично публікував статті й матеріали про життя і творчість Шевченка, широко висвітлював вшанування його пам’яті в містах і селах Галичини. Відгукнувся на першу публікацію українського перекладу щоденника Шевченка («Зоря».— 1893.— № 17), вказував на необхідність українського перекладу російськомовних повістей і листів поета та повного видання його творів. Популяризував книжку М.Чалого «Жизнь и произведения Т. Шевченка» (1882), підтримував і заохочував працю І. Франка над німецькими перекладами поезії Шевченка. У промові на шевченківському святі 1894 («Діло». — 1894. — № 100) і статті «За що ми шануємо пам’ять Шевченка?» (Ілюстрований календар Товариства «Просвіта». — Львів, 1895) Б. наголосив на винятково важливій ролі поета в національно-політичному і культурному відродженні українського народу.

Роман Кирчів

Алчевська Христина Данилівна

АЛЧЕВСЬКА Христина Данилівна [14.(26).04.1841, Борзна, тепер місто Чернігівської обл. — 15.08.1920, Харків] — український педагог-просвітитель, організатор культурно-освітніх закладів. Мати Х.О.Алчевської та І.О.Алчевського. У 1862 заснувала в Харкові на власний кошт жіночу недільну школу (офіційно відкриту 1870), якою завідувала до 1919. Працюючи в ній, широко пропагувала поезії Шевченка. Під її керівництвом учительський колектив брав участь у підготовці тритомного критично-бібліографічного покажчика «Что читать народу?» (1884–1906), в якому виділено розділ «Видання для народу українською мовою», де головне місце належить Шевченковим творам. У покажчику проанатовано «Кобзар» і повість «Музыкант». У навчальному посібнику «Книга взрослых» (вип. 1–3, 1899–1900), виданому за її участю, подано біографію і портрет Шевченка, вірш «Садок вишневий коло хати», уривок із «Заповіту». У садибі Алчевських у Харкові було встановлене погруддя Шевченка роботи академіка В.Беклемішева. Керованій А. харківській школі було присвоєне ім’я Шевченка.


Література:

Христина Даниловна Алчевская. Полувековой юбилей (1862–1912). — М., 1912;

Мазуркевич О.Р. Визначні українські педагоги — народні просвітителі. Х.Д. Алчевська та її сподвижники. — К., 1963;

Мухін М.І. Педагогічні погляди і освітня діяльність Х.Д.Алчевської. — К., 1979;

Мухін М.І. Т.Шевченко в педагогічній практиці Х.Д.Алчевської. // Українська мова і література в школі. — 1982. — №3.

Петро Хропко

[prev-link]Назад[/prev-link] [next-link]Вперед[/next-link]
Наверх

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  купить Защитные шторы для беседок и веранд Москва | Квартиры в Гостомеле | Квартиры в Ирпене