SHEVCHENKO
паркетная доска Tarkett паркетная доска паркетная доска Weitzer Parkett паркетная доска Karelia kvedomosti.com
Інститут літератури НАН України she.gif (5174 bytes) Портрет Шевченка
Рубрики енциклопедії

Воронько Платон Микитович

ВОРОНЬКО Платон Микитович [18.11 (1.12).1913, с.Чернеччина, тепер Охтирського р-ну Сумської обл., — 10.08.1988, Київ] — український поет. Навчався 1938–41 в Літературному інституті ім. О.М.Горького (Москва). Учасник Велиокї Вітчизняної війни, партизанського руху. Автор багатьох збірок поезій воєнно-патріотичного, ліричного, філософського характеру. Поетові присвятив вірші «З будинку Шевченка», «Заповіт» (обидва — 1955), «Кобзар», «Я повертаюся у Київ», «У тиші білої ночі», «Червоніла китайка» (всі — 1961) та ін. Перебуваючи в партизанському з’єднанні С.Ковпака в роки війни з нім.-фашист. загарбниками, В. виступав перед партизанами з читанням поетичних творів Шевченка. Переклав українською мовою вірш таджицького поета М.Міршакара «Кобзарю України» (1962). Допомагав Д.Методієву в роботі над перекладами творів Шевченка болгарською мовою. Державна премія Союзу РСР, 1951; Державна премія Української РСР ім. Т.Г.Шевченка, 1972.
Література:

Горлач Л. Платон Воронько. — К., 1973.



Віктор Бурбела

Бажан Микола Платонович

БАЖАН Микола Платонович [(26.09) 9.10.1904, м.Кам’янець-Подільський, тепер Хмельницької обл. — 23.11.1983, Київ ] — український поет, державний і громадський діяч, академік АН Української РСР (1951), заслужений діяч науки УРСР (1966), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (1964), народний поет Узбецької РСР (1974), Герой Соціалістичної Праці (1974). Автор багатьох поетичних збірок та поем, що ввійшли до класики української літератури, високо досконалих художніх перекладів і низки книг мемуарної, історико-культурної та публіцистичної тематики. Уявний епізод із життя Шевченка став основою вірша “Зустріч біля брами” з циклу “Біля Спаської вежі” (1952). В літературній спадщині Б. — сценарій художнього фільму за поемою Шевченка “Катерина” (1937–1963, не поставлений в кіно), статті про поета: “Поет — народу” (1938), “Шевченко — з нами!” (1942), “Всенародна слава Кобзареві” (1961). У 1961–64 Б. очолював Урядовий республіканський Шевченківський комітет для відзначення 100-річчя з дня смерті і 150-річчя з дня народження Шевченка, відкрив вступним словом Міжнародний форум діячів культури, що відбувся в Києві 1964 в рамках ювілейних роковин. З ініціативи і під керівництвом Б. як головного редактора Української радянської енциклопедії (УРЕ) було створено і видано 2-томний “Шевченківський словник” — перше в колишньому СРСР енциклопедичне видання такого типу. Державна премія Грузинської РСР ім.Ш.Руставелі (1937); Державна премія УРСР ім.Т.Г.Шевченка (1965, 1975); Державна премія Союзу РСР (1946, 1949); Ленінська премія (1982).
Література:



Щербак А. Кіно Миколи Бажана. — К., 1986.



Леонід Новиченко

Антонич Богдан-Ігор

АНТОНИЧ Богдан-Ігор (5.10.1909, с.Новиця Горлицького повіту на Лемківщині, тепер Польща — 6.07.1937, Львів) — український поет. Автор збірок “Привітання”(1931), “Три перстені”(1934), “Книга Лева”(1936), “Зелена Євангелія”, “Ротації”(обидві — 1938, посмертно). Автор збірки релігійних віршів “Велика гармонія”, лібрето опери “Довбуш”, незакінченого роману “На другому березі”. Повністю доробок А. зібрано в книзі: Антонич Б.-І. Твори. — Київ: Дніпро, 1998. Основні мотиви творчості А. — світ міфологізованої лемківської природи й урбанізовані пейзажі, монументальні краєвиди від прапервісного хаосу до апокаліптичних “сурм останнього дня”, заглиблення у таємниці буття в єдності його матеріальних та духовних проявів.

Шевченківська тема в творчості А. постає як вираження тяглості національної традиції, що виявляє себе не через повторення, а через збагачення і оновлення. Поет відчуває голос свого великого попередника в біологізованій і водночас одухотвореній природі, зливається з нею і “розчиняється” у ній: “Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, // на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. // Моя країно зоряна, біблійна й пишна, // квітчаста батьківщино вишні й соловейка.” (“Вишні”). У строфі виділяється кілька семантичних знаків, які втілюють образ міфологізованої Шевченкової України (зорі, вишні, соловей), доповненої ідеєю біблійно-християнської етики. Образ хруща — авторського “я” — веде в інший смисловий простір: він виступає ланкою зв’язку між ліричним суб’єктом і умовною реальністю шевченківських візій. В інтерв’ю журналові “Назустріч” (Львів, 1935, №15) А. пояснював, що образ хруща “висловлює зв’язок поета з традицією нашої національної поезії, а зокрема з шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, начеб сягав корінням ще шевченківських часів”. Шевченко виступає у поезії А. і як виразник народних страждань (“клятьби бездольної”) та сподівань, як пророк — “вогонь, людина, буря, що дивиться в столітню далеч” (“Країна благовіщення”). У вірші “Шевченко” передано відчуття власного громадянського обов’язку як Шевченкового спадкоємця, усвідомлення потреби йти тією дорогою, яку він освітив “вогнем своїх палючих слів, що пропекли до дна нам душі”. Ставлення А. до Шевченка виражає той шлях успадкування його традиції, який протистояв, з одного боку, проявам епігонства, а з другого — нігілістичним та деструктивним тенденціям у літературному процесі.



Микола Ільницький

Пишіть e-mail за адресою: alex@gilan.uar.net

Нашу інформацію найкраще дивитися програмою Internet Explorer 5 у режимі монітору: 1024х768х32


Attention: all pages available only with ukrainian descriptions. In order to read them it is necessary to have Cyrillic fonts installed on your computer system.

For download Windows' Cyrillic fonts click here

  | Квартиры в Гостомеле | Квартиры в Ирпене